Леся Вороніна ТТБ Синьомордики зробились слухняними й покірними за до

Франко — автор багатьох чудових, оригінальних поем — передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий «Мойсей».

Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема «Мойсей» у певному розумінні — його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: «Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю», — писав він.

Фабула поеми — це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої.

Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга — за Датаном і Авіроном) гине в «громадянській війні», тому що тривалою неволею витравлено в цих людях «святий вогонь волелюбності». Їсти, спати, одружуватися, народжувати — ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ — не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.

Звідси основна ідея поеми: той побачить вільну землю й заживе справжнім життям, хто звільнить свій дух від рабства, від внутрішньої сліпоти. Нація, яка прагне волі, не повинна боятися будь-яких небезпек. Збагнувши всю велич і вагу втрати, єврейський народ повстав, знищивши крикунів Датана й Авірона, і обрав своїм вождем конюха Єгошуа. З цього моменту починається новий, уже переможний похід народу.

Мойсей готовий віддати всі свої сили і навіть життя, аби вивести націю із ганебного рабства. Мойсей — без родини, без жінок, без стад — одне слово, без усього того, що могло б «заземлити» і цим принизити його дух, котрий рветься вгору, до Бога. Він постійно «на крилах думок і журби поза гори літає». Центр розуміння образу Мойсея (і самого Франка) в цій строфі:

Все, що мав у життю, він віддав

Для одної ідеї.

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

І все ж Мойсей — це велетень духу. Бо, хоч довів нарешті свій народ до обітованої землі, він упав на самому порозі її. Але своєю величною ідеєю він залишився в серцях своїх співвітчизників Провідником. Так і автор поеми Франко поруч із Шевченком завжди вважатиметься великим пробуджувачем нації. Тому, як і Мойсей, він мав право сказати українському народові:

Я весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзятті:

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.

Головне в самій ідеї, в тому, що «на путь поведуть люди нового духа», люди високої національної та релігійної ідеї, у серцях яких непохитна віра в Бога. До землі обітованої пророка веде голос Єгови, тобто осмислене життя, сенс якого — у нескінченності пошуку справжньої суті існування людини.

Крах ілюзій, як відомо, призвів до повної невдачі задуму — довести народ до омріяної ним землі. І рай виявився пеклом. З погляду на це душа Мойсея роздвоюється, бо її заполоняє зневіра — і тоді земне, раціональне, бере верх над небесним, духовним.

Найцікавіша риса образу Мойсея — його слово, власне, слово Боже. У слові цьому сила Мойсея, поки цьому слову вірять, бо це слово «самого Єгови». Слово його — джерело сили і водночас причина його трагедії. Але оскільки справу Мойсея, що впав на порозі мети, продовжать інші, то його сорокарічні зусилля були недаремними.

Отже, Україні в майбутньому світить зоря національного визволення і самостійної державності — таке тверде переконання Івана Франка. Це пророцтво збулося: нині український народ справді хазяйнує «в своїй хаті».

Який висновок після прочитання поеми можна зробити? Не зневірюватися н Богові, ворогів зборювати, не слухати слабодухих та зрадників.

Надзвичайно важлива вказівка І. Франка на джерело Мойсеевої розгубленості. Це джерело — втрата віри в свою правду, сумнів у

Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями