твір на тему Поет повинен бути людиною. Поміркуйте який філософський зміст митець вклав у ці слова

Сіроманець знову повернувся. Радості Сашка не було меж. Батьки пішли назустріч синові: поселили старого вовка на своєму подвір'ї. Сашко натомість почав більше зусиль приділяти  навчанню. Адже тепер він уже точно знав, що хоче бути ветеринаром, так як Галя. Дівчина теж добре вчилися, завжди допомагала Сашкові. Вони разом підуть по стопах її батька – шанованого ветеринара в селі.

 Пройшло небагато років. У рідне село повернувся не просто Сашко, а Олександр Олександрович. Він залюбки допомагав односельцям: лікував їхніх тварин, давав корисні поради. Тільки зі сумом дивився на Сіроманця.  Вовк уже зовсім осліп. Його зусилля не могли до другові, тут була необхідна до досвідченіших спеціалістів.

 І ось вдруге, як багато років тому, але вже дорослий Сашко зі Сіроманцем стояли перед великим лікувальним закладом. Їм відкрила свої двері відома ветеринарна клініка столиці. Тут разом зі знаменитими ветеринарами працює його однокласниця Галя. Вона теж не забула про Сіроманця, тому зголосилась йому до

  Операція пройшла успішно. Зрячий вовк став цікавим, швидким. Тварина перестала бути  безпорадна, у ній почала гатись особлива життєдайна сила та прагнення до волі. Вовк усе частіше ночами дивився в сторону лісу, хотів би зустріти своїх лісових побратимів.

  Сашкові зовсім не хотілося прощатися з другом, але він розумів та розділяв його наміри.  

  І коли в тиху нічну пору десь далеко з глухого лісу чути виття вовка, Сашко знає, що то  щасливий вірний друг Сіроманець насолоджується вільним життям і сповіщає йому про це.

Объяснение:

1.Цитати для харектиристики Міо

«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».

  «Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».

  «Я здебільшого сидів у Бенка».

  «…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.

  «Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».

Міо у Країні Далекій

  «І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».

   «Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».

  «Я росту, і мені тут добре».

   «Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».

   «Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун»

2.Цитати для харектиристики Като

Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година». Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав»