Ким працював Іван на вокзалі​

Він працював вантажником

шановний тарасе григоровичу!

я учень__ класу хочу вам подякувати за вашу творчість, талант, любов до україни у кожному рядку вашої поезії. ваші твори завжди дуже життєві. коли читаєш про життя сиріт, панські знущання та тяжку долю українського народу, ніби опиняєшся свідком тих подій, перносишся у часі. ваша поезія дуже лірична, майже в кожному творі переплітається журба і радість, любов та скорбота, життя та смерть. ці поетичні рядки дуже легко закарбовуються у пам"яті та проникають аж до серця, тому я із задоволенням завжди вчу уривки з ваших творів та читаю їх повіністю. зараз світ став дуже спустошеним, бо люди живуть здебільшого вирішенням матеріальних проблем, вони, ніби мурахи, завжди кудись біжать, заклопотані буденними справами. сумно визнавати, але вже ніхто не помічає, яка гарна калина, які запашні та квітучі поля на україні, а головне - ніхно не помічає проблем інших людей, їх страждань, кожен думає лише сам за себе і вважає, що його проблеми важливіші за інших. люди вважають, що сиротам та бідним людям повинна держава, але вони забули, що ми і є держава. отже, виходить, що ми самі собі не потрібні. мабуть тому ми так і живемо. дітей необхідно змалечку навчати любити та поважати один одного, співчувати та у важку хвилину, тобто вчити бути справніми людьми. ваше величне кобзареве слово дуже позитивно впливає на мій світогляд, розуміння сьогодення та вчинки. я низько вклоняюсь вам за творчий, моральний та культурний  внесок, який ви зробити для україни та її народу. слава вам, тарасе григоровичу, навіки слава!

десять років солдатської неволі із царською "забороною писати і малювати" — найтрагічніша сторінка життя т. шевченка. знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "караюсь, мучусь, але не каюсь" — таким було його життєве кредо. криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких — протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.

провідними мотивами поезій періоду заслання були: сум за рідним краєм, самотність, боротьба за волю, за звільнення від самодержавства всіх народів, які жили в російській імперії.

поезію періоду заслання називають ще "невольничою поезією" т. шевченка. кожна з цих поезій народилася з поетової печалі, з невимовної журби і є частиною його серця:

нудьга і осінь. боже милий,

де ж заховатися мені?

що діяти? уже й гуляю

по цім аралу; і пишу

віршую нищечком, грішу.

однак мотив суму в творчості цього періоду — це не песимізм, бо сподівання

і зборюють журбу, а віра здолає зневіру. і в цілому оптимізм шевченка-невільника бере гору над песимізмом:

може, ще я подивлюся

на мою украї

може, ще я поділюся

словами-сльозами

з дібровами зеленими!

мало того, у багатьох творах, написаних у засланні, поет гостро критикує царизм. поема "царі" є найкращим тому свідченням:

бодай кати їх постинали,

отих царів, катів людських.

морока з ними, щоб ви знали.

у своїх поезіях того періоду поет правдиво показує і гнівно засуджує кріпосників, їх безчинства, моральну розбещеність. цей мотив звучить і в поезії "і виріс я на чужині", і в поемі "княжна". одним із кращих творів періоду заслання є поема "варнак", де стихійний протест селян проти панської кривди й наруги набуває особливої сили.

отже, ні тілесні недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), ні муштра, яка завдавала великих мук, фізичних страждань, не могли зломити його духу, його моральної високості. а поезії цих років свідчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. незважаючи на тяжкі обставини, т. шевченко писав поезії, сповнені антикріпосницьких, антицарських мотивів, бо завжди і скрізь поета хвилювала не стільки своя власна доля, скільки трагічна доля простого люду.