4. Літературний напрям, за до якого Т.Шевченко долучив українськулітературу до світового мистецтва - це...​

Що ознае слово щастя? На мою думку, бути щасливим означае, прокидатися кожного ранку з прагненням встати и довести самому собi, що ти значуща частина людства. Бути щасливим, напевно, означае бути потрiбним, корисним, бути спроможним зробити свiт хоть трохи краще. Якщо кожного ранку прокидатися з думкою : "Чудово! Новий день - новi цiлi!", то будешь жити в ейфорii. Головне зрозумiти, до чого ти прагнешь? До тихого чи сповненого адреналiну життя? Чи хочешь робити те, що хочешь чи те, що мусиш? Якщо хочешь прочитати книгу, саме цю, саме сьогоднi, залишься вдома, вiдключи телефон... Не обтяжуй себе тим, чого не хочешь. Якщо хочешь йти на роботу - иди, не хочешь - залишься. Не ходи на роботу коли не хочеться, не викликай вiдторження у себе до професii. Чи не вибирай цей напрямок заради грошей, вибирай роботу за характером, своiми уподобаннями. I тодi коли прокинешься у понедiлок зранку, сягне думка, що ти йдешь своiм неповторним шляхом, приносишь користь у своiй сферi, не чекаючи нiчого за це, I тобi це до вподоби. Це - щастя!

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків і тих, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер. І до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі. Й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.