Какое место я отвожу украинской литературе среди литератур мира? К сожалению, небольшое, она очень мало известна даже в славянских странах, ещё меньше в германских, романских. Хотя сейчас происходит много перемен… и в перспективе лучшие украинские произведения станут известными. Нельзя надеяться, что они станут такими же влиятельными, как произведения, скажем, Толстого, или Марселя Пруста, или Томаса Манна. Это очень значительные фигуры, таких у нас нет. Пока ещё. Но история не закончилась. И у нас всё ещё впереди. Вполне возможно, что именно наши современники сделают определенный прорыв. На английский язык начинают переводить именно их: Юрия Андруховыча, Оксану Забужко. Вот и у Володымыра Дибровы вышла книга на английском языке. Все эти авторы говорят на художественном языке, который понятен и там.
Объяснение:
Украинская литература очень ценится, и мне она нравится.
Омелько Кайдаш:«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
Маруся Кайдашиха:«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем».
Карпо:«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».
Лаврін:«Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».
Мотря:«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю».
Мелашка: «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Білий кінь Шептало паспорт можно
«БІЛИЙ КІНЬ ШЕПТАЛО» АНАЛІЗ
В. Дрозд «Білий кінь Шептало» – оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
Тема «Білий кінь Шептало» : розповідь про буденне життя коня Шептала.
Ідея «Білий кінь Шептало» : возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин.
Основна думка: людина і природа — взаємопов’язані, бо становлять єдине ціле.
Жанр «Білий кінь Шептало» : оповідання.
Головні герої «Білий кінь Шептало»: кінь Шептало, Стапан Проблематика «Білий кінь Шептало» — людина в суспільстві; — свобода і неволя; — особистість і натовп; — дійсність і мрія.
Композиція «Білий кінь Шептало»
Експозиція: знайомство читача з конем.
Зав’язка: Степан з конем Шепталом вирушив за зеленим харчем для свиней.
Кульмінація: Шептало на волі, насолодження єю.
Розв’язка: повернення коня додому.
Лейтмотив твору: краса природи належить тому, хто її розуміє, цінує, вшановує.
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”. Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії.