Орли, соколи, гангстєри, а не хлопці! Нема на них буцерганів. Чья це репліка?

це слова діда Салимона

«Чого являєшся мені у сні?» аналіз
Рік написання «Чого являєшся мені у сні»: 1896
Збірка: «Зів’яле листя»
Жанр «Чого являєшся мені у сні»: ліричний вірш
Провідний мотив: нерозділене кохання
Віршовий розмір «Чого являєшся мені у сні»: чотиристопний ямб
Тема «Чого являєшся мені у сні» : відображення внутрішнього світу закоханної людини, ії думок та страждань
Ідея «Чого являєшся мені у сні» — заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що.
Художні засоби «Чого являєшся мені у сні»
-У творі використані прости тропи (звичайни та метафорични епітети : «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого».
— Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті», підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання.
-Складни тропи — метафори : «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття.
-Тавтологічні повторення : «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…», вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні.
-Риторичні фігури: риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!».
Застосування митцем художніх прийомів — допомагають нам усвідомити глибину почуття ліричного героя, що переповнювали душу закоханого, для якого кохання, як і для самого автора, — це «диво золоте», «щастя молоде»

За основу сюжету поеми «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко взяв один з епізодів так званої Коліївщини – знаменного для історії України повстання, яке виникло у 1768 році. Автор походив саме з тих міст, де і відбувалися ці події, тож мав можливість особисто чути легенди і спогади, пісні і думи про гайдамаків. Ще перед початком роботи над поемою Т. Шевченко вивчив багато історичних документів, складених українськими, польськими і російськими авторами. В результаті цього великому Кобзарю вдалося створити глибокий поетичний твір, в якому реальні історичні події гармонійно поєднані з народним поглядом на ті криваві, жорстокі часи.

Головний герой поеми – наймит у шинкаря Лейби, сирота Ярема Галайда, через сприйняття якого відображені усі події. Єдина для хлопця розрада у його нелегкому житті – це дочка титаря, кохана дівчина Оксана. Вона відповідає Яремі, та обставини складаються так, що особисте щастя закохані можуть здобути лише через боротьбу за щастя свого народу.

Саме в той час гайдамаки піднялися на боротьбу проти конфедератів і Ярема виказав бажання приєднатися до них. Ненависть до загарбників, любов до своєї пригніченої Батьківщини у Яреми приймають ще і особисті риси. Старший одного із загонів конфедератів забрав його Оксану для розваг, а батька дівчини вбили його підлеглі.

Сюжетна лінія кохання Яреми і Оксани розгортається на тлі виразно і яскраво змальованих картин повстання. Багато крові проллється у цій боротьбі, але найбільш символічною у поемі є сцена освячення козаками зброї, яке відбувається у гетьманській столиці – Чигирині.

Під час освячення кобзар співає пісні про гайдамаків та Залізняка, а священик у своїй промові закликає козаків до захисту рідної України:

«Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать!

Починається великий бій проти шляхти:

Горить Сміла, Смілянщина,

Кров'ю підпливає...

Чорним шляхом запалало,

І кров пролилася

Аж у Волинь».

У поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко зберігає вірність історичній правді. Він показує, якою жорстокістю супроводжується народний гнів, а криваві, страшні епізоди у творі ідуть один за одним. І на цьому тлі ліричні відносини Оксани і Яреми допомагають читачам зрозуміти, що народна жорстокість не природна, а викликана довгим знущанням польських конфедератів над людьми. І хоч Ярема та Оксана все ж таки знаходять один одного і навіть вінчаються, але в тих умовах здобути особисте щастя неможливо. Ярема повертається до лав гайдамаків, його весілля з Оксаною закінчується пожарищами, а сама поема – страшною за своєю реальністю картиною: на базарі в Умані стоїть ксьондз з двома хлопчиками, синами одного з ватажків гайдамаки Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, та ксьондз на це каже:

«Гонто, Гонто!

Оце твої діти.

Ти нас ріжеш – заріж і їх:

Вони католики».

І Гонта вбиває своїх синів! Але Т. Шевченко не бачить вини ватажка, не вважає цей вчинок жорстоким, адже перед необхідністю кривавої жертви Гонту поставили обставини, що склалися під час боротьби. Де ж тоді правда, а де кривда? Хто ж винен у всьому тому? Гонта каже:

«Сини мої, сини мої!

На ту Україну

Дивітеся: ви за неї

Й я за нею гину».

Тарас Григорович Шевченко – великий митець поетичного слова, відданий високій справі. Він добре розуміє, що будь-яка народна війна – це завжди вогонь та кров, це загибель правих і винуватих. Тому з усією силою художнього слова великий Кобзар звинувачує тих, хто став причиною страждань українського народу.