1.Хрест у новеллі"Гер Переможений" символізує...2.Вчинки Фрідріха характерезують його, як...

Нещодавно я прочитала роман-бестселер американської письменниці Елеонор Портер «Полліанна». Тепер його головна героїня — Полліанна Вітер — мій улюблений герой художньої літератури, а я з легкістю пишу власний твір на тему «Полліанна».

«Завжди радійте», – каже нам апостол Павло. Однак хто в нашому житті дійсно радіє? У мене болить голова, мені не до радості, в мене грошей не вистачає, як тут радіти… А чи можна радіти, якщо у тебе померла мати, потім улюблений батько, і ти — маленька дівчинка, якій ніде жити? Виявляється, можна.

Коли Полліанна була зовсім маленькою, її батько — протестантський пастор — придумав гру «в радість». Сенс гри полягав у тому, щоб знайти радісне у всьому, що б з тобою не сталося. Незабаром Полліанна чудово навчилася грати «в радість». Попри це їй було дуже важко, коли помер її батько. Дівчинку відправили жити до тітки Поллі — рідній сестрі матері, холодної та черствою леді, в якій було жваво тільки почуття обов’язку. Але Полліанна не забула свою гру. Її головна зброя проти неласкавого світу — це щире серце та радісний дух.

Поступово вона завоювала любов багатьох жителів міста. Найостаннішим піддалося серце її тітки. Коли Полліанна потрапила під машину і виявилася прикутою до ліжка, тітка Полі зрозуміла, як багато маленька племінниця для неї значить.

Мені близький світогляд Полліанни. Думки та міркування цієї одинадцятирічної дівчинки вразили мене та глибоко припали до душі. З того часу, як я прочитала цей твір, Полліанна стала моїм улюбленим літературним героєм.

Цікаві факти про Володимира Винниченко
Видатний український письменник і політичний діяч народився 16 липня 1880 року в Єлисаветграді, тепер територія сучасної Кіровоградщини. Церква, в якій його хрестили й досі функціонує. Походив із родини селянина-власника із Веселого Кута. Любив гратися у ризиковані ігри. Одного разу на спір перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. З малечку відрізнявся від своїх ровесників надзвичайною пам’яттю і любов’ю до книги – опанував читання в ранньому віці. Поступивши на навчання в чоловічу Єлисаветградську гімназію, молодий Винниченко досконало оволодів декількома мовами – російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. Але отримати документи про закінчення гімназії йому так і вдалось.

Злого жарта зіграв з ним запальний характер та сильна любов до всього українського. Наприкінці ХІХ ст. Володимир Винниченко захоплюється українською поезією та творами, в жадністю читаючи Шевченка, Мирного та Нечуя-Левицького. Перші спроби творчого доробку вилились у оповідання «Повія» в 1899 році. В 20 років він поступає на юридичний факультет Київського університету, але в життя увірвались бурні революційні події, які захопили хлопця з головою. За свою активну громадянську позицію його було вигнано з університету і за участь в революційній організації він зазнав переслідувань. Саме тому він довгий час провів у еміграції. Будучи у «вигнанні» він починає писати п’єси, які стають широко відомі за кордоном і постанови яких користуються шаленою популярністю. Перше оповідання, яке вийшло друком – «Сила і краса», видана журналом «Киевская старина» в 1902 році. В 1911 році, перебуваючи у Парижі, він знайомиться з Розалією Ліфшиц, з якою потім і одружився. В буремний 1917 рік він повертається в Україну, а через рік очолює Директорію УНР і стає генеральним секретарем. З політичним провалом Центральної Ради у 1920 році, Винниченко з дружиною покидають Україну. З 1928 року він виробляє власну «філософію щастя» в якій говорилось: ««Насчёт совета, как не болеть, то он очень простой: не есть ни мяса, ни рыбы, ни даже вареного ничего. Только одни фрукты, орехи и сырые овощи». В 1934 році подружжя викупляє закинуту ферму на півдні Франції, вони починають займатись натуральним господарством та сироїдінням. Але як виявилось, господарник з Винниченка не дуже гарний, тому частину земель прийшлось продати. В роки Другої світової війни Гітлер пропонував Винниченкові очолити маріонетковий уряд на окупованій території Україні, але той відмовився. За це його посадили в концентраційний табір, але через два тижні відпустили. Весь цей час він не переставав творити і написав більше 100 оповідань, п’єс, памфлетів, 14 романів, 40 записних книжок, 10 романів. Багато чого залишилось недопрацьованим.