Період творчості Т. Шевченка, до якого належить поема «Кавказ»: А рання творчість; В останній період творчості; Б період «Трьох літ»; Г «Невольнича лірика». 2. Поема «Кавказ» присвячена: А Катерині ІІ; Б Якову де Бальмену; В горцям; Г Миколі І. 3. На початку поеми автор використав з античної міфології образ: А Зевса; Б Геракла; В Прометея; Г Сізіфа. 4. З питанням «Коли вона прокинеться?» Т. Шевченко звертається до: А долі людської; Б справедливості; В свідомості кавказців; Г совісті гнобителів. 5. Війна – це не тільки смерть «людей муштрованих», але й: А голод; Б сльози; В хвороба; Г розчарування. 6. Характеризуючи правду, Шевченко обурено проголосив, що вона: А закута в кайдани; Б кров’ю полита; В п’яна спить; Г химерна і підступна. 7. У поемі «ненагодована і гола» – А хмара; Б ріка; Г мудрість; Д воля. 8. Поема написана у формі революційно-викривального ліричного: А монологу; Б діалогу; Г полілогу; Д послання. 9. Символічними у творі є образи: А правди і волі; Б чуреку і саклі; В Прометея та орла; Г храму і каплиці. 10. Головна думка поеми: А тились! Та ще й хочем других тити!; Б Борітеся – поборете!; В Усі ми в золоті і голі; Г Дери та дай в рай! 11. Композитор, який написав на Шевченкову поему симфонію-кантату «Кавказ» (1902-1913): А М. Лисенко; Б О. Сокол; В М. Стороженко; Г С. Людкевич. 12. Художній засіб, де йдеться про пряме, найгостріше засудження певної вади: А іронія; Б інвектива; В сарказм; Г гіпербола.

1 б 2б 11.г 12.в

Объяснение:

Объяснение:

Завдання. Висловіть свої міркування: "Боягуз, котрий переміг свій страх - найсильніша людина в світі".

Нещодавно на уроці української літератури я познайомилась із твором "Таємне Товариство Боязгузів", ценральний персонаж якого, хлопчик Клим, з переляканого школяра перетворився на справжнього героя. Клим Джура боявся усього, дозволяв себе ображати. Але в один день він переміг свій страх і став людиною сильною, мужньою та відважною.

Кожен з нас має страхи, які нівечать наше життя. І ми знаємо, як складно перемогти себе. "Боягуз, котрий переміг свій страх - найсильніша людина в світі". Це дійсно так. Якщо ти повірив у себе, у свої сили, впевнено дійшов мети, то ти заслуговуєш поваги. Це означає, що перед нами духовно сильна, незламна та вольова людина, яка завжди отримає те, чого хоче.

P.S если что это не моё решение, но я его нашел и оно было проверенно экспертом

А. Малишко будує твори цього жанру як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя. Звернемось до "Пісні про рушник”. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її на­магання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї”, на якому оживає "і дитинство, й розлука, й ... материнська любов”. Так А. Малишко поглиб­лює образ рушника, запозичений із народної творчості. Про­те головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої лю­дини — образ матері - її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але над­звичайно місткими деталями: "незрадлива ласкава усміш­ка”, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; "засмучені очі”, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, “в дорогу далеку”, на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своє­рідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеле­ними лугами та солов’їними гаями:

Я візьму той рушник наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і тему розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материн­ську тривогу за долю дитини.

У багатьох піснях А. Малишка саме якийсь один образ визначає їхній композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Цікавим є те, що цей обрав виконує подвійну функцію — конкретну і реальну, тобто розгортається від окремої деталі до вражаючої сили емоційного символу. Хрестоматійними у цьому плані є вже згадуваний образ рушника і білих каштанів — і як окраси Києва, і як спогадів ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів, стежини в ріднім краї — і як до болю знайомої доріжки біля батьків­ської хати, і як широкого та складного життєвого шляху.

У "Пісні про вчительку” А. Малишко використовує фоль­клорний символ зорі, переосмислюючи його, наповнюючи новим змістом — сучасним. Поет із щемом згадує людину, яка багато в чому замінила матір:

Вчителько моя, зоре світова.

Де тебе питать?

Де тебе зустріти?

Пісня пронизана елегійним настроєм, побудована як спо­гад про дуже світлу і добру людину. Вона звичайна і незвичайна водночас. Звичайна, бо одна в багатьох непримітних людей, чесних, сумлінних, щирих. Незвичайна, бо залюблена у свою справу, в дітей, бо, втративши на війні двох синів, усю себе присвятила учням. І в тому, що змінюються роки, як у калейдоскопі, а ця жінка щороку відкриває двері в клас, щоб потім діти відкрили для себе цілий світ, є природна зако­номірність:

Знов щебече юнь і цвіте трава.

Пізнаю тебе в постаті несхилій.

Вчителько моя, зоре світова.

Раднице моя На Вкраїні милій!

Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про минуле і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка. їхня чарівність у й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя часто роз­кривається за до окремих пейзажних деталей (сте­жина “дощами мита перемита, дощами знесена у даль", “со­нечко встає, і в росі трава, біля школи в нас зацвітають віти”). Важливу роль відіграє деталь у піснях про кохання:

Ми підем, де трави похилі,

Де зорі в ясній далині,

І карії очі, і рученьки білі

Ночами насняться мені.

Постійні епітети «карії», «білі» наповнюють твір ніжністю, інтимністю.

Найчастіше пісня поета починається а яскравого емоцій­ного образу — білих каштанів, ранній солов’їних. Від нього відштовхується ліричний герой у своїх одкровеннях.

Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Ма­лишка розкриваються за до довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою духовної скарбниці нашого народу.