Написати твір-мініатюру «Моє враження від «Скляного равлика»

Давня українська література охоплює вісім століть (ХІ-ХУІІІ ст.) із тисячолітньої історії вітчизняного письменства. За той час звелася, зміцніла і розвалилася Київська Русь; монголо-татарське нашестя доруйнувало колись славні міста, а коли відкотилося назад на схід, натомість без спротиву на прадавні українські землі прийшли литовські князі; згодом Річ Посполита оволоділа ними, але вже козацтво стало на оборону, воювало і проти шляхти, і проти татар та турків, що з півдня терзали Україну; ці благодатні для життя території потрясали визвольні війни і грандіозні повстання, аж поки російські царі не перетворили їх на прибуткову колонію, приєднавши за згоди безвольних гетьманів до неозорих просторів північної імперії. На тлі цього бурхливого історичного життя України розвивалася писемна словесна творчість, переживаючи то піднесення, то занепадаючи у загальмований сон, то відроджуючись і з новою силою розквітаючи жанрами, сюжетами, яскравими творіннями та літературними іменами. Тому-то давньоукраїнський літературний процес виявився неоднорідним, неоднозначним, часом парадоксальним, а проте цілком гідним рівня європейських літератур.

Вивчення давньої української літератури має свою специфіку і певні пізнавальні труднощі. По-перше, це мовний бар’єр, адже більшість творів давнини створено такою книжною (літературною) мовою, яка відрізняється від новочасної, тому для читання і розуміння давніх текстів необхідні філологічні знання та навички. По-друге, давнє письменство належить до середньовічного типу літератур, а це означає, що воно розвивалося за відмінними від новоєвропейських естетичних систем канонами і правилами, мало свою систему жанрів та специфічний набір художніх засобів. Відтак слід спершу ознайомитися із ключовими поняттями тогочасного літературного життя і в жодному разі не міряти давні твори мірками нової літератури. По-третє, художній світ давнини навряд чи зможе викликати у сучасного читача естетичні почуття такого порядку, як літературні твори ХІХ чи ХХ ст., тому можуть видатися непривабливими й неактуальними з естетичного погляду. Але й нинішнє покоління спроможне збагнути художній код літературних пам’яток, якщо докладе зусиль до цілеспрямованого, зацікавленого прочитання текстів, створених в обставинах, коли так само, як і тепер, вирували пристрасті, народжувалися прагнення і високі помисли, думалось про благо і добро, про людську душу і життєвий шлях.

Звернення до літературної спадщини минулого необхідне сучасній культурній людині для власного самоусвідомлення — через національну історію, духовні пошуки, пам’ять предків, бо то — коріння роду і народу, без чого немислиме осягнення сьогодення і поступ у майбутнє. Така логіка історичного розвитку цивілізованих народів.

Водночас формування учителя-словесника, професійного філолога неможливе без осягнення культурних надбань минувшини, без знання основних закономірностей і фактів з історії української літератури. Така логіка становлення фахового рівня сучасного вчителя і педагога.

Будь-яке навчання потребує вольових зусиль та систематичної праці. Пасивне сприймання навчального матеріалу, як це буває на лекціях, не гарантує тривких і надійних для майбутньої професії знань, тому форми лекційного викладу матеріалу мають поєднуватися з індивідуальною, самостійною роботою студента-філолога. Закріпленню знань, систематизації, впорядкуванню і фаховій мотивації, виробленню навичок роботи з давніми текстами, предметнішому розумінню давньої естетичної системи служитиме цей практикум, у якому передбачене вивчення ряду теоретичних проблем давнього письменства, текстуальний аналіз визначних пам’яток, інтерпретація архаїчних образів, мотивів, сюжетів, осмислення творчого доробку окремих письменників, самобутніх явищ, зокрема і тих, що вивчаються за шкільною програмою з літератури. У посібнику представлено тематику семінарів і практичних занять, визначено види контрольних завдань, питання до заліку та екзамену, подано словник найуживаніших у процесі вивчення давньої літератури термінів та понять.

Сотню літ тому Іван Франко, один із найпомітніших дослідників давньої літератури, слушно зауважував: “Ми не повинні забувати, щой перед Котляревським у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних матеріальних цінностей, сяк чи так шукали якихось ідеалів і доріг для їх осягнення”.

Объяснение:

І. Франко устами свого героя Захара Беркута проголошував одвічні мрії нашого багатостраждального народу. "Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні відродження народного!"

І справді, саме в наш час по-справжньому розквітла, відродилась Україна — вільна, суверенна, незалежна держава. І саме нам і нашим сучасникам судилося відновити її.

"Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар Беркут, а бодай у досвітках тої щасливої доби", — писав І. Франко. Саме так, нам, громадянам незалежної України, випало на долю жити в цій щасливій порі. І хоч економічний стан нашої України зараз ще не досягнув належного світового рівня, але головне те, що Україна вільна, незалежна, визнана іншими державами й народами.

Объяснение: