решить тесты Запитання 1 У драмі-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки оспівано красу варіанти відповідей Гуцульщини Полісся Буковини Слобожанщини Галичини Запитання 2 Рятує Мавку від сокири Килини варіанти відповідей Перелесник Водяник "Той, що греблі рве" Лісовик Марище Запитання 3 Бездуховність й обивательську обмеженість утілено в образі варіанти відповідей Того, що в скалі сидить Куця Лукаша Килини Долі Запитання 4 Слова "Я маю в серці те, що не вмирає!" належать варіанти відповідей Лукашу Мавці "Тому, що греблі рве" Перелеснику Русалці Польовій Запитання 5 Синонімами до слова "феєрія" можуть бути слова варіанти відповідей музикальний, ритмічний химерний, непересічний чарівний, міфічний пригодницький, авантюрний чуттєвий, сльозливий Запитання 6 Метаморфоза (перетворення людини на рослину чи тварину / Мавки на вербу, Лукаша на вовкулаку) властиве фольклорному жанру варіанти відповідей думі билині коломийці баладі колядці Запитання 7 У драмі-феєрії "Лісова пісня" порушені всі проблеми, ОКРІМ варіанти відповідей краси людських взаємин патріотизму великого кохання сутності щастя людини й мистецтва Запитання 8 Драма-феєрія "Лісова пісня" - зразок варіанти відповідей сентименталізму романтизму неоромантизму імпресіонізму реалізму Запитання 9 Рід літератури "Лісової пісні" - варіанти відповідей епос лірика драма ліро-епос Запитання 10 Композиційну особливість драми-феєрії "Лісова пісня" вказано в рядку варіанти відповідей пролог і 20 пісень пролог і дві дії пролог і три дії 4 частини, 30 розділів Запитання 11 "...молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами" у творі "Лісова пісня" варіанти відповідей Лукаш Водяник Лісовик Перелесник Той, що греблі рве Запитання 12 Місто, у якому Леся Українка написала "Лісову пісню" варіанти відповідей Кутаїсі Тбілісі Батумі Цхінвалі Руставі

Характеристика образу Михайлика.

   Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.

  Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов  та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.  

    В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.  

    Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.

    Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу  до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».

    Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.

Объяснение:

Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.

Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.