Композиції повісті , , Шпага Славка Беркути" Якщо ви хочете щось взяти з інтернету то переробіть , бо інші мої однокласники переписали

ответ:

Ім’я Івана Франка відоме всім. Навіть тим, хто його не читав. Із книг чи просто з голосу знають: Франко — вічний революціонер, героїчний Каменяр, автор серйозних творів про сувору дійсність. Люди старшого віку пам’ятають, що за часів Радянського Союзу, в лещатах існуючої ідеології, Франка — майже завжди — підносили як борця, соціаліста, ледь не більшовика. Лише побіжно згадували, що він учений і громадський діяч. Останніми десятиліттями, коли в Україні можна писати і друкувати вільно, відійти від штампів, дослідники підкреслюють наукову діяльність письменника, котра нагадувала «мужів італійського Відродження» (Є. Маланюк), зазначається його «фанатичний інтелектуалізм» (О. Баган), «інтелектуальний подвиг» (Є. Маланюк). А втім, суто інтелектуальний бік творчості І. Франка був зрозумілий уже сучасникам, котрі називали його академією в одній особі. Геніального автора його геніальний співвітчизник академік А. Кримський характеризував як белетриста, поета, вченого, публіциста, відзначав величезну начитаність, літературну освіченість й обізнаність. Пізніше проф. М. Возняк скаже про письменника — «велетень думки і праці». Ці слова стануть крилатими.

Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…

«ВИШНІ»

Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "Вишні»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.