Доросла героїня твору Л.Пономаренко “Гер переможений” зрозуміла, що … скорее, дайте хороший розширений ответ

Свою помилку оповідачка зрозуміла лише коли подорослішала. Вона усвідомила, що потрібно толерантно та добре ставитися до усіх людей, не залежно від їх статусу, національності, тощо. Коли була ще дівчинкою, вона сама того не усвідомлюючи псувала життя майже невинної людини, в якої доречі, було повне право на нормальне життя. Чоловік зовсім не був схожим на фашиста, це видно по його дбайливому ставленні до всього живого та журбі по сім'ї. Отож, вона зрозуміла не потрібно судити людину по її вигляду та рівняти всіх під одну лінію.

Я дуже полюбляю читати книжки. На мою думку, вони роблять людину кращою, збагачуючи її світогляд та налаштовуючи на правильні моральні орієнтири. Читати книжки – це як ніби відкривати кожен раз нові світи, не виходячи з дому. Серед книжок, що були мною прочитані, є різні жанри: від класичних творів великих митців до сучасного фентезі. Але, як і в кожного читача, в мене є улюблена книга.

Я захоплююся творчістю Джона Фаулза. Його твори відрізняються глибоким філософським змістом та психологізмом. Серед усіх його творів хочу виокремити роман «Колекціонер». Він вразив мене до глибини душі.

За сюжетом, середньостатистичний клерк, Фредерік Клегг, що не відрізняється ні розумом, ні талантами, не цікавиться нічим, окрім колекціонування метеликів закохується в творчу та яскраву Міранду Грей, але не наважується навіть заговорити до неї. Все міняється, коли він виграє велику суму грошей, що дозволяє йому придбати великий будинок за містом з глибоким підвалом. Клегг викрадає Міранду та утримує її в цьому підвалі, сподіваючись, що врешті решт вона покохає його.

Композиційно твір складається з кількох частин – записів у щоденнику. Перша – від імені Фредерика, друга – від імені Міранди. Автор зображує зіткнення двох світів – посередності та творчості, мистецтва та сірої реальності. Постає також проблема неспроможності кохати. Фредерік не вміє кохати, він хоче володіти «цікавим експонатом», який він невзмозі ні зрозуміти, ні відпустити. Він чинить з Мірандою як зі своїим метеликами. Це призводить врешті решт до її смерті. Найстрашнішим є те, що після смерті Міранди, він спочатку навіть думає про самогубство, але згодом вже полює на нову жертву.

Ця книга змушує замислитись над такими поняттями як кохання, мистецтво, творчість, та застерігає від відсутності саморозвитку, культивуванні посередності та морального занепаду особистості.

Багатостраждальна моя Україно... Мученицька доля випала тобі упродовж багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє знеможене тіло, а ще більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажали тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.І все ж, попри всі негаразди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". Щаслива ти, моя Україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. Пишайся ж, матусю, такими дітьми. До них належав і твій син Тарас. Важке життя судилося йому. Народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох.З дитинства Шевченко-кріпак зазнав страждань, знущання панів. Не було в Тараса ні справжнього дитинства, ні справжньої юності. Він став вільною людиною, коли йому виповнилося 24 роки. Здійснилась його давня мрія. У 25 років, маючи можливість купатися в славі, Шевченко вибирає дорогу Ісуса Христа: цілком присвячує себе служінню Україні. Вже через два роки він видає збірку поезій "Кобзар". І в ній молодий поет питає: "Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?"Незабаром Шевченко їде на Україну. Особистим горем були для нього страждання кріпаків. Тарас Шевченко був братом народів по духу, його серце билося в один такт із народним серцем. Потім уже в Києві поет вступив до Кирило-Мефодіївського братства, за що його 1847 року заарештовано і відправлено спочатку до Петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи. Але і в тюрмі, і на засланні він не перестає писати про тяжку долю України, ні на хвилину не полишає думати про свій народ. Відпустили його 1868 року, і він одразу ж ще на Україну, відвідує друзів.І де б він не був, звідусюди йшли до нього люди за порадою, за захистом, за надією. Він хоче залишитися в рідному краю, та влада забороняє, і цього разу Тарас Шевченко вже назавжди покидає Україну. Покидає з тяжким настроєм, з нездійсненними планами. І тепер на Шевченка чекає повна самотність.