Напишите твір " образ устини в повісті "інститутка"

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

Відповідь:

У творах Олександра Гавроша образ Івана Сили інколи здається фантастичним. До того він сильний тілом і духом. Іван чимось нагадує супергероя. В принципі, так і є. Тобто було. Адже образ Івана Сили списаний з реальної людини - Івана "Сили" Фірцака, офіційно визнаного найсильнішою людиною планети у 1928 році.

Роздивімося нашого героя трішечки ближче. Звичайно, він високий і кремезний і досить вродливий.

Не менше за свої надлюдські фізичні здібності, Іван привертає увагу і викликає симпатію своєю поведінкою. Він чесний і добрий, щирий Готовий стати на захист слабших, завжди радий до ван Сила своєю історією життя показав читачам, що "немає нічого нездійсненного", усього можна досягти. Але це потребує щоденних зусиль.

Детальніше - на -

Пояснення:

запорозька сі це не тільки місце. це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. це царство волі й рівності. це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність вітчизни.

такою я побачив запорозьку січ у повісті м. в. гоголя "тарас бульба". втіленням духу запорозького козацтва є тарас бульба — головний герой повісті.

тарас був "один з корінних, старих полковників". він любив просте похідне життя запорожців. чисте поле та добрий кінь — от і все, що йому потрібно. побачившись після довгої розлуки із синами, тарас назавтра ж поспішає з ними на січ, до козаків. суворий, вимогливий, тарас бульба й синів своїх виховує суворо, за законами запорозької січі. для нього головне, щоб його сини "воювали хоробро, захищали б завжди честь лицарську, щоб стояли завжди за віру христову".

сам тарас бульба веде життя, повне негод і небезпек. ходив він у бойові походи й проти турків, і проти ляхів. він нещадно карає польських магнатів і захищає пригноблених і знедолених. це людина величезної волі й великого розуму, тому запорожці обирають його отаманом. зворушливо й дбайливо ставиться він до своїх товаришів. перед боєм він захотів висловити все, що було на серці, і звернувся до козаків з промовою, у якій сказав: "немає уз святіше товариства! " він мудрий і досвідчений ватажок козачого війська, тому перед боєм хоче зміцнити волю й віру запорожців, щоб міцно вони стояли, захищаючи рідну землю. за російську землю, за православну віру, за січ і бойове товариство закликає він стояти до кінця.

все життя тараса бульби було пов'язане з життям січі. він цінував у людині насамперед мужність і відданість ідеалам січі. тому він невблаганний до зрадників і боягузів. він не пощадив навіть свого молодшого сина андрія й сам убив його за зрадництво. тарас пишався мужністю й стійкістю остапа і пробрався до місця його страти, щоб підтримати дух сина.

сильним і могутнім був козак тарас бульба. але, коли в останньому бої повисло в нього на руках і ногах майже тридцять чоловік, то "сила здолала силу". і коли його прив'язали до стовпа, цвяхами прибили йому руки й розклали під ногами багаття, тарас думав не про смерть, а про своїх товаришів, про рідну землю. сила тараса бульби — в могутності його патріотичних почуттів.

я думаю, що всі, хто читає повість м. в. гоголя, уявляє тараса бульбу як живу людину, що дійсно жила в запорозькій січі. м. в. гоголь зумів створити в образі тараса бульби узагальнений образ запорожця — сильного, мудрого, мужнього, патріота своєї землі.