Кто сможет мне с к.р, тому огромное за ответ!!

Весілля — одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. Але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. Найголовніша особливість весілля — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «Сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті — скарби усної народної творчості. Під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. А тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. Під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. У кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». Напередодні весілля влаштовували дівич-вечір — символ прощання нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. «А брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. За цими творами можнавивчати психологію наших предків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.

В повісті І.С. Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я" одним з головних персонажей є Карпо, старший син старого Омелька Кайдаша. Два сина Кайдаша - Карпо і Лаврін - дуже різні за характером, у своєму творі письменник часто протиставляє їх один одному.  
Карпо з дитинства був дуже норовливий, гордий, впертий. Змолоду він був мовчазним і замкнутим, майже не вмів посміхатися. Карпо не хотів  коритися нікому, навіть рідному батькові, а потім взагалі підняв на нього руку в родинній чварі. Чим довше живе він з батьками, тим більше псується характер Карпа.   З одного боку, він черствий і грубий, а з другого - Карпо виділяється серед селян рішучістю та жорстким характером, тому його обирають за десяцького, кажучи, що він буде "добрий сіпака". Він на свій лад любить свою дружину. Хоча й одружився він на багатій дівчині, взяв він якраз таку, яку хотів: "Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в вку". Дружина Карпа, Мотря, старша Довбишева дочка, така і є. На жаль, працьовита, гарна, трошки "бриклива" Мотря з часом перетворилася на сварливу, заздрісну, жорстоку і скупу жінку. 
Коли Карпо відділяється від батьків, він хоче стати господарем на землі, але її замало, щоб бути гарним хазяїном, як він хоче. Нескінченні родинні чвари гублять все те, що було в ньому доброго. Карпо кидається на батька з кулаками, так трясе рідну матір, що "аж хлів трясеться", жене її через село з дрючком і заганяє у ставок. Звісно, Омелько Кайдаш та Кайдашиха і самі аж ніяк не янголи, але така поведінка Карпа свідчить про нехтування ним  споконвічними етичними нормами народної моралі.