Які найголовніші думки хотів висловити автор повісті "Іван Сила", розповівши нам історію про найсильнішу людину планети?

ответ: На сам перед , " неймовірні пригоди Івана сили " - це казка про життя реальної людини. А сам О. Гаврош наполягає на тому, що  цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу – це пригодницька повість про видатну людину. Прототипом образу Івана Сили стала реальна і людина – Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах. На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі. “Неймовірні пригоди Івана Сили”, попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гаврош відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.

Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.

Объяснение:

Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.

 

Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.

 

Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».

Людина, людство, людяність... Як схожі між собою ці слова.
Усі люди з’являються на світ однаковими. Діти плачуть, сміються, радіють. То чому ж не кожна дитина, виростаючи, стає хорошою людиною? Мабуть, багато залежить від батьків, їхнього ставлення до виховання. З раннього дитинства мати привчає мене бути добрим, щедрим, працьовитим. Батько навчає мужності, сміливості, вміння постояти за себе. Вчителі передають свій досвід, відкривають у нас ті здібності і таланти, про які ми і гадки не мали.
Справжня людина повинна бути доброзичливою, чесною, мужньою. Я най­більше ціную чесність, і сам намагаюся бути чесним. Чесність — як власна гідність, вона викликає повагу з боку інших людей. Не можна бути заздрісним і злим. Людина, яка допомагає рідним, близьким і просто тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, заслуговує на пошану. Справжня людина піклується про своїх батьків, бо це найближчі люди на землі. Вона радіє успіхам друзів, не ба­жає зла оточенню.
Але всі ми — люди. І у всіх є свої бажання та уподобання, які іноді беруть гору над розумними законами моралі. Я вважаю, що як ти будеш поводитись, так само до тебе будуть ставитися твої друзі, вчителі, батьки. Кожна людина повинна прожити своє життя так, щоб їй не було соромно за прожиті роки.