Напишіть докладний переказ тексту публіцистичного стилю. ( если можно пару тектов) ПАСІЧНИКИ Бджільництво завжди було в Україні у великій пошані. На схилі літ запорожці часто йшли не до монастиря, а на пасіку. До речі, саме на пасіці провів свої останні роки кошовий отаман Іван Сірко. Місце для пасіки вибирали затишне й мальовниче. Вулики ставили вічками на південь. Самі вічка робили досить вузькими, щоб бджоли могли захищатися від нападу сторонніх комах. Пасіку огороджували невисоким тином. Як оберіг тут височів хрест, бажано, щоб він був виструганий із розбитого блискавкою дерева. На пасіці обов’язково тримали ікону із зображенням заступників бджіл Зосима й Саватія. Узяти в малої комашини солодку рідину – справа ніби й нескладна. Та скільки старанності, обережності й терпіння вимагалося від пасічника! Узимку вулики зберігалися в спеціальному утепленому напівземляному приміщенні. Звалося воно омшаник. Уперше вулики виставляли на пасіку десь на третьому тижні весни. Перед тим їх обкурювали волошкою, щоб запобігти виникненню цвілі. Після зимівлі бджоли були кволими, тому їх підгодовували патокою. До неї підмішували корицю, гвоздику тощо. На початку літа бджіл вивозили в степ. Купальської ночі їх годували востаннє. 21 Пасічники доглядали за малими трудівницями. Проти воскової молі натирали рамки часником. Щоб відлякати мурашок, на дно вуликів клали полин та м’яту. Мед брали, обкурюючи вулики димом сірки або тютюном, щоб не зашкодити комахам. Бувало це двічі на рік, скажімо, на початку серпня та у вересні. Вийняті з вуликів стільники заносили в теплі приміщення й клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти перетоплювали на віск. У жовтні господар, покропивши бджіл святою водою, ставив вулики до омшаника. Цілющий та поживний мед діставався нелегко. Витрачати його намагалися обережно й економно. (За В. Супруненком.)

Відповідь:

на фото

Пояснення:

ответ:І, проломивши їй спину, риба вийшла назовні, а жінка

померла.

Коли чоловік зайшов у хатину, риба лежала, витягнувшись

на циновці поряд з мертвою дружиною.

— Ти тільки не лякайся і не шкодуй свою дружину. Вона була недобра жінка,— сказала риба.— Як тільки похоронишь її, віднеси мене туди, де ти мене спіймав. Тільки не на ношах, а в новій циновці.

Чоловік погоревал, погоревал, та робити нічого. Покликав всіх родичів і поховав дружину.

На наступний ранок заспівав перший півень проспівав другий, проспівав третій, і риба знову заговорила:

— Вставай! Настав час! Неси мене до річки.

Чоловік виконав наказ риби. Він тепер боявся її і ніс дуже обережно.

— Не залишай мене на березі. Увійди в воду, неси мене до того місця, яке я тобі покажу,— звеліла йому риба.

Чоловік увійшов у воду, зробив кілька кроків.

— Іди далі, йди далі! — наказала риба.

Чоловік зробив ще кілька кроків. Вода доходила вже

йому до плечей.

— Ось тут зупинись! Але не кидай мене, а опусти у воду обережно! — сказала риба.

Чоловік дбайливо опустив рибу у воду. Вже з глибини річки вона сказала, висунувши голову:

— Слухай, коли будеш женитися вдруге, вибирай жінку, яка не була б такою привередой! Інакше тобі це коштуватиме життя!

І людина незабаром знайшов собі іншу дружину, але таку, яка всім і завжди була задоволена.

Объяснение:

Сучасний напружений темп життя людського іноді спонукає забути те хвилююче і проникливе почуття трепету в душі, коли, закриваючи очі, бачиш усе навколо привабливим, омріяним, далеким від суворої дійсності.Не дивно, що залишилося мало місця в людьських думках для таких світлих переживань і емоцій, названих романтичними ще в часи лицарів.Життя вимагає прагматизму, тверезих і виважених вчинків, не мрій, а рішучих дій, які забезпечать матеріальне благополуччя. А про духовне нині нерідко забувають. Тому і викликають подив (а іноді і презирство) замріяні, тихі і спокійні люди, яких, маючи хибні уявлення про психологію, умовно називають меланхоліками. Хоча, якщо заглибитися в термінологію, то лише зазначеними ознаками обмежити меланхолічний тип темпераменту неможна.На противагу задумливому романтику сьогодення наполегливо пропонує людину з натурою дієвою, раціональною , позбавленою будь-яких романтичних сподівань. Людство, як вид, повсякчас змушене спрямовувати свої сили на виживання, і тому в різні часи ставить перед собою різні ідеали, які покликані до в боротьбі за місце під сонцем. Та, мабуть, не слід виправдовувати нехтування романтичними почуттями не дійсністю. Згадаймо різні історичні епохи: знайшлося місце у жорстокому Середньовіччі романтичним пориванням науковців, які висунули сміливі гіпотези щодо будови Всесвіту, не боячись інквізиції; і сьогодні актуальними залишаються літературні шедеври поетів-романтиків, створені у часи буремних воєн та революцій. Певно, їм теж приходилося не зі своїми романтичними мріями. Та, як бачимо, те, над чим глузливо сміялися, та що безпощадно переслідували, стало великими відкриттями та мистецькими шедеврами.