Чи випадково Славко Беркута поранив Юлька Ващука?

I. Історична основа повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" (Запорозька Січ XVI—XVII ст.; запорозькі козаки — справжні лицарі української землі, захисники рідної землі, православ'я та стародавніх законів).

II. Тарас Бульба — втілення кращих рис характеру людини тієї епохи:

1. Походження і зовнішній вигляд (корінний запорожець, полковник; мужнє обличчя, сміливий погляд, козацькі вуса, кремезна постать);

б життя (звичнішим для нього є козацьке життя, в походах та бійках, на доброму коні у чистому полі; вважає, що тільки Запорозька Січ може виховати справжнього козака);

3. Тарас Бульба — досвідчений полководець, мужній вояка (бився з поляками, турками, татарами: "Немає жодного козака, рівного йому в доблесті"; козацьке братство для нього дорожче за спорідненість; за його розум, товариськість, сміливу вдачу і волю козаки обирають його отаманом; під час битви він завжди у центрі);

4. Тарас Бульба і сини Остап та Андрій (хоче виховати з них справжніх запорожців; пишається їхніми успіхами під час навчання, пишається гаючи їхню героїчну поведінку під час першого бою; високо оцінював мужність Остапа, підтримав його в останню хвилину перед стратою; Тарас був непримиренним до зрадників, тому не пошкодував навіть Андрія);

5. Загибель Тараса (після смерті Остапа Тарас Бульба стає жорстоким месником; богатиря Тараса подолали лише тридцять чоловік, що звисли по його руках і ногах; вмираючи, він думав про товаришів, про рідну землю).

III. Тарас Бульба — узагальнюючий образ патріота, захисника рідної землі.

Відповідь:

 Автор у поезії передає протилежні відчуття й емоції, а відповідно до символістського світосприйняття, єдність і боротьба цих протилежностей і є сутністю людського буття у контрастному світі. Ліричний герой перебуває в пошуках особистого щастя, він охоплений сум'яттям через внутрішню боротьбу його почуттів.

 Як бачимо з вірша, журба і радість, щастя і мука, смерть і воскресіння, світло і темрява — ці антитези завжди переплітаються у світовідчутті та творчості митця, власне, як і в реальному житті, що зіткане з химерних суперечностей. Життєві негаразди часто породжують зневіру й самотність. Між цими відчуттями точиться вічна боротьба. Цю закономірність майстерно втілюють визначальні художні засоби вірша — антитеза й оксиморон. Журба і радість уособлюються, поміж них з’являється ліричне «я». Реальне переплітається з містичним, витворюючи багатозначний образ художнього світу.