Чого навчає переспів "Ісаія. Глава 35"

У переспіві "одкровення" біблійного пророка Ісаії відбили найзаповітніші мрії поета про час, коли "святая на землю правда прилетить". У поезії "Ісаія. Глава 35" Тарас Шевченко відобразив уявлення українського народу, а також власні, прожиття після страшного суду, на якому Бог "визволе долготерпивих" і воздасть "злодіям за злая". Душу поета завжди хвилювали страждання і поневолення трудового люду, тому так імпонують йому ідеали раннього християнства, яке виникло як релігія рабів і виражало їхні інтереси і прагнення.

“ДУМКА” (“Тече вода в синє море”) — один із перших віршів Шевченка, що дійшли до нас. Написаний 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надрукований в альманасі “Ластівка” (СПб., 1841. — С. 312–313) як продовження поезії “На вічну пам’ять Котляревському”. Назву — жанрове визначення “Д.” — Шевченко дав творові в “Кобзарі” 1860. Як і в трьох інших “думках” 1838 — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, — у вірші “Тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості Шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. Специфіка перших “думок” Шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. Всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми Шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “На вічну пам’ять Котляревському”. Життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для Шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.

Тема “Д.” (“Тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “Ой не шуми, луже, зелений байраче”, “Ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “Ой зелений дубе, чого нахилився” та ін.). У сфері фольклорного образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. Елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не гається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей Шевченком не конкретизуються. Водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “Д.” (як і завжди у Шевченка) її копіюванням. Вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям Шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.

 

  Казка
Iвана Франка "Фарбований Лис", яка вчить нас не бути пихатими i занадто
самовпевненими без потреби.
Лис Микита, про якого розповiдається у цiй казцi, був спритним i хитрим, вiн мiг
би щасливо жити, але сам собi все зiпсував: "незвичайне щастя та його хитрiсть
зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для
нього". Щоб похизува тися, Лис iде красти вдень, i його ледь не розривають собаки.
Тiкаючи вiд них, вiн устрибує в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути
таким пихатим i надалi, але, побачивши, як його лякаються звiрi, вiн робить
навпаки i повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що нiби вiн

- небачений звiр Остромисл, i стає царем звiрiв.
Треба бути без мiри самовпевненим, щоб вiрити, що брехню нiколи не викриють.
Микита "тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi", але виказав себе
сам, заспiвавши по-лисячому навеснi. Тодi "Всiм мiнiстрам i слугам царським
вiдразу мов полуда з очей спала", i його звiрi просто розiрвали. Неможливо довго
замилювати очi, удавати з себе когось iншого: тiльки пихатiсть не дала змоги
хитрому Лисовi зрозумiти таку просту рiч.
Казка застерiгає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно
оцiнювати власнi можливостi та не брехати анi собi, анi iншим.ерджувати, що нiби вiн