.Як ви розумієте рядки: «Де взяти ще стільки драконів, аби кожен з нас мав кого розіп’ясти»?(твір місце для дракона)

Пацан я тебе завтра напишу мне его тоже задали так что ти не один такой жди до завтра

«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.

З давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. Змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. Ми можемо не помiчати цього, але поезiя супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.

Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. Простi люди любили й поважали поета:

I не був поет самотнiм, - До його малоï хати

Раз у раз ходила молодь

Пiснi-слова вислухати.

З такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якоï багач завоював серце своєï коханоï. Але не тiльки для Бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. У них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi.

... Спiвцi по мiстi ходять I пiснями люд морочать, Все про рiвнiсть i про волю

У пiснях вони торочать.

Вже й по тюрмах ïх саджають,

Та нiщо не помагає,

ïх пiснi iдуть по людях,

Всяк пiснi тi переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з вiйськом вирiшив захопити неприступнi мури одного з мiст. Але мiсто було могутнiм, а воïни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали пiсню, написану головним героєм - поетом. Слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне мiсто. Бертольдо пообiцяв поетовi велику нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. Втiм, поет не потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. Вiн знав: що б з ним не сталося, його вiршi будуть жити вiчно. Навiть пiд час перебування у в'язницi поет вiдчував, що його думка лишилася на волi:

Та й в темницi буду вiльний, - Маю думи-чарiвницi, Що для них немає в свiтi Нi застави, нi границi. I мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по свiтi, Наче тая вiльна птиця.

На жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте народ пам'ятав його та його творчiсть.

Тема призначення поета i поезiï - ось основа поеми Лесi Украïнки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. Для справжнього поета головне - не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть думки.