Головна думка оповидання по волоске сухомлинського

Объяснение:

Микола Куліш

(1892-1937)

Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонська область) у родині батрака-селянина. Дитячі роки минали в злигоднях. Змалку працював пастухом, погоничем коней. Рано втратив батьків. Ще в дитинстві хлопчик проявив себе як яскрава й непересічна особистість, мав добру пам'ять, багато читав. Ці здібності помітили під час навчання в Чаплинській народній школі. Місцева інтелігенція зібрала кошти, щоб він міг здобути освіту. З вересня 1905 р. талановитий юнак навчається в Олешківському міському училищі, з 1908 р. — у чоловічій гімназії. Якийсь час мешкав у притулку для сиріт, згодом його взяла до себе родина Невелів — олешківських інтелігентів.

Гімназист Микола Куліш закохався в Антоніну Невель, яка в майбутньому стала його дружиною. Вона була гарної статури, мала довгі каштанові коси й зелені розкосі очі. У зовні непоказному Миколі Антоніні вдалося розгледіти щиру душу: «Любила я Миколу не за його постать, досить незграбну та ще й одягнену в речі завжди з чужого плеча — або занадто великі, або занадто малі. Був він худий та дуже непоказний... Любила я його за те, що був він душею й розумом зовсім не подібний до всіх, кого я тоді знала. Такий простий, щирий, вибачливий та зрозумілий до всього, що є недосконалого в людині. Саме це полонило моє дівоче серце».

1914 р. М. Куліш вступив до Новоросійського (Одеського) університету (історико-філологічний факультет), проте навчання змушений був перервати через мобілізацію до царської армії. Чотири місяці провів у казармах, згодом закінчив Одеську школу прапорщиків і був відправлений до Смоленська. До нього приїхала Антоніна, і вони одружилися. 1915 р. М. Куліша було тяжко поранено. Після повернення з фронту його призначили на службу при штабі полку.

М. Куліш з дружиною Антоніною

У 1918 р. М. Куліш повернувся в Олешки, організував там «Просвіту». У цей час він почав писати роман «Трохим Леміш», у якому прототипом героя був сам. 1917-1919 рр. були сповнені революційних катаклізмів, у цей період наростає національно-визвольний рух. М. Куліш найбільше симпатизував партії соціалістів-революціонерів (есерів), яка відображала інтереси селянства. За висловом літературознавця В. Панченка, «Куліша, як і багатьох його ровесників, поманили червоні зорі». У 1919 р. він стає членом Дніпровського політвиконкому й завідувачем управління народної освіти. У липні цього ж року виїхав у Херсон у складі Дніпровської організації КП(б)У і сформував Дніпровський селянський полк, з яким брав участь у боях проти денікінців.

Після громадянської війни М. Куліш працює в партійних органах, на освітянській ниві. Проте його дедалі більше цікавить літературна творчість, літературно-мистецьке життя столичного Харкова. На той час його родина (дружина, син Володя, донька Оля) мешкає в Одесі.

Народився 11 (24) травня 1912 року в селі Дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска. Після закінчення загальноосвітньої школи навчався в педагогічному технікумі. Трудову діяльність розпочав у вінницькій газеті «Більшовицька правда».

У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту (першим у селі отримав вищу освіту) і до 1939 року вчителював у селах Київщини; 1939 року був мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений. З 1944 року працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942); в 1943 році — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського.

Після війни, на за поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1954 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6—10-го скликань, був заступником голови Ради Національностей.