У нашім раї на землі. 1. Найкращим на землі, як вважає Т. Шевченко, є: а) гармонія людини і природи; б) сите життя; в) мати зі своїм дитяточком малим; г) добрий заробіток. 2. Мати у письменника – це: а) чемність і повага; б) святий образ; в) серце всесвіту; г) душевний спокій і злагода. 3. Свою самотність рідненька буде відчувати через те, що її: а) близькі люди залишили напризволяще; б) ніхто не догляне; в) ніхто не розуміє; г) діти розійшлися, хто на заробітки, хто в москалі. 4. «…І перед нею Мов перед образом святим» – ця висловлювання стосується: а) рідної землі; б) матері; в) Батьківщини; г) дитини. 4 5. «Он байстря несе покритка на базар», – так знедоленій героїні: а) дорікне будь-який солдат; б) з посмішкою скаже пан; в) защебече соловей; г) кричатимуть люди. 6. Через народження позашлюбного дитя жінка втратила: а) можливість відвідувати вечорниці; б) красу; в) здатність веселитися; г) любов до своєї дитини. 7. Жінка-покритка, яку батьки вигнали з хати, залишає рідну домівку, мов: а) з хреста знята; б) у воду опущена; в) муха в окропі; г) зірка небо. 8. Знедолену героїню з байстрям на руках цураються навіть: а) малі діти; б) квіти польові; в) старці; г) жебраки. 9. Про що матиме розповісти покритка своїй дитині, коли та підросте: а) важке життя люду; б) несправедливість, яка панує у суспільстві; в) панича лукавого; г) щасливе життя на волі. 10. Що у майбутньому очікує дитину жінки? а) Непосильна важка праця; б) солдатська муштра; в) бути поводирем у сліпця; г) принизлива служба козачком у пана. 5 11. У чому дорікатиме Іван свою матір, коли стане дорослим? Що вона його: а) на світ народила; б) не забезпечила житлом; в) не навчила читати і писати; г) віддала в солдати. 12. Яку долю передрікає поет своїй героїні? а) довічна принизлива праця на пана; б) щасливе життя зі своїм Іваном; в) служба в монастирі; г) страждання і смерть.

Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спині

• «Жив… відколи осиротів». • «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”». • Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…» • «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/klimko-tsitatna-harakteristika/

Відповідь:

Якщо "старий"  - мова йде про шевця, якого Климко зустрів на базарі, то, на мій погляд, цей чоловік  прожив довге і досить нелегке життя. Він давно не працює на шахті, залишившись інвалідом без обох ніг, а руки його й досі  "подзьобані вугільними скалками, наче покроплені синькою".  Живе він з того, що продає на базарі пошиті власними руками прорезинені тапочки. Але у нього добре серце. Він шкодую і допомагає всім, кому може: Климкові, дівчині з Сумщини, яка добирається додому, тітці Марині, яка вийшла на базар щось вторгувати чи виміняти на сіль, але з жалю майже всю сіль роздала. Швець бачить, що хлопчина поганенько одітий та ще й босий, хоча вже почалися холодні осінні дні, бачить також, що хлопець хворий, що він пішки пройшов майже 200 кілометрів до Слов"янська, думаючи, що тут є сіль і проминувши містечко, де ту сіль можна знайти. Тому він дарує Климкові тапочки, підказуючи, щоб хлопець вибирав трішки більші, а потім знайомить його з жінкою, яка міняла на базарі сіль. Цю жінку він просить до хлопцеві і за це також дарує їй взуття. На прощання каже до жінки : "— Ви ж підмогніть там хлопчині. Як тебе хоч звати, земляче? Климко? Бувай, Климку, кріпися в дорозі, бо вона ж тобі неблизька. Бувай".

Пояснення: