Твір-есе «Кохання чи закоханість?» (за твором В. Чемериса «Вітька+ Галя, або Повість про перше кохання»)

твір-есе «Кохання чи закоханість?» (за

твором В. Чемериса «Вітька+ Галя, або Повість

про перше кохання»)

Объяснение:

ето как понять

Что делать

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Це ніби другий прихід Відродження серед радянського "середньовіччя" зі сліпою вірою, притаманною тільки цій темній добі в історії людства. Так, стверджує поет, кожна людина має свою цінність, кожна людина неповторна, і кривлять душею ті, хто стверджує, ніби незамінних людей немає. Нікого в цьому світі не можна замінити! Кожен з нас — неповторна зірочка у безмежному Всесвіті, але немає більше таких самих зірочок, немає такого неповторного голосу, такої усмішки, ніхто так не радіє і не страждає. І тому кожна людина у своєму житті повинна бути щасливою, бути собою, реалізувати себе тут і тепер, не зустрічаючи на своєму шляху перепон, тиску та гноблення. Життя людське не таке вже й довге, тому треба ЖИТИ:

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві і злі.

Людина повинна прожити своє життя вповні, не боячись почуттів, не лякаючись кохання і болю, тому що без них життя перетворюється на тінь, фікцію, примару. Справжнє життя — це буремність щирого справжнього почуття, переживання стосунків з іншими людьми, це зустрічі й розставання, втрати й пошуки, це щастя й біль:

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Поезія Василя Симоненка — це натхненний гімн Людині, її неповторності й висоті її духу. Це сміливий згук серед цілковитого мовчання цілого суспільства. І тому досить показово звучать слова останньої строфи:

Бо ти на землі — людина,

І, хочеш того чи ні, —

Усмішка твоя — єдина...

Звернімо увагу на слова "хочеш того чи ні". Виявляється, людина може не хотіти бути неповторною? Але чому? Нам це важко зрозуміти, тому що в наш час цінується саме неповторність кожної людини. Однак в тоталітарному суспільстві інколи було б навіть небезпечним виділятися з натовпу, бути неповторним. Згадаймо, скільки таких неповторних особистостей було знищено по таборах, замучено по тюрмах! Скільки мусило виїхати за кордон, з бол

І. Нечуй-Левицький та П. Мирний дуже добре володіли словом та були справжніми знавцями свого народу. Ці письменники дуже влучно змальовували типові характери нашого народу. Окрім цього, обидва з авторів мали чітку суспільну позицію, сміливо відстоювали свою думку навіть у сфері політики.
       І П. Мирний, і І. Нечуй-Левицький дуже добре знались на психології людської душі. Так, П. Мирний започаткував жанр соціально-психологічного роману. З особливою майстерністю він створював образи у творі «Хіба ревуть воли..», зобразивши емоції та переживання своїх героїв. У «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуй-Левицький також звертається до людських характерів. Він змальовує цілу галерею різноманітних образів: Кайдашиха, Мотря, Карпо та Лаврін. Всі ці люди дуже різні.
      Отже, обидва письменники мають чимало спільних рис. Зокрема їх єднає бажання зобразити людські душі та віднайти особливі характери. Окрім цього, письменники мали однакову життєву та громадянську позицію, яка була непохитною до кінця їхніх днів і знайшла відображення у їхній творчій манері.