Мати Лукаша й Килина –антиподи головній героїні Мавці

Вінграновський Микола Степанович - поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайську на Миколаївщині. М.Вінграновський прийшов у поезію так, як приходять великі майстри. Перші публікації М.Вінграновського (як поет він дебютував у 1957 р.) стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де зав'язуються важливі лінії сюжету. Говорячи про поезію М.Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія думки. В ній домінують почуття та настрої душі. Своєрідність і принадність поетичного словника М.Вінграновського визначає щедрість філологічної культури, глибокий інтерес поета до народної мови. М.Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу. В українській поезії радянського часу було небагато перших поетичних збірок, які б знаменували собою появу яскравих індивідуальностей. Серед них збірка М.Вінграновського "Атомні прелюди" - книга, з якою пов'язується не тільки поява нового імені, але й цілого напрямку в розвитку поезії. Часові інтервали між збірками М.Вінграновського значно більші, ніж у інших поетів. Друга збірка поета "Сто поезій" з'явилася у світ тільки через п'ять років після "Атомних прелюдів" в 1967 році, третя -"Поезії" (вибране з двох попередніх і нові вірші) - з інтервалом в чотири роки (1971). Після неї через сім років вийшла книжка "На срібнім березі" (1977), ще через чотири роки - "Київ" (1982). Найкоротшою буде відстань - два роки - до прекрасної, хоч і мініатюрної за обсягом книжечки "Губами теплими і оком золотим" (1984). У збірках "Сто поезій", "На срібнім березі", "Губами теплими і оком золотим" виявились психологічна глибина поезії М.Вінграновського, злиття лірики громадянської та інтимної, самобутність поетичної форми. Основна тема творчості - історична доля народу, тривога за майбутнє людства в зв'язку з загрозою термоядерної війни. Для героя лірики М.Вінграновського характерні відчуття внутрішньої свободи, розкутість думки, бажання взяти на себе відповідальність за все, що відбувається у світі. У формі складних ліричних асоціацій і алегорій поет утверджує думку про неминучість оновлення суспільного буття, про перемогу розумного, справедливого й доброго в людській душі і взаєминах людей (вірші "Величальна народові", "Прелюд №13", "Український прелюд"). В багатьох віршах М.Вінграновський показує природу в її вільностихійних і тривожних виявах, вічний рух і мінливість. Критика відзначала тяжіння М.Вінграновського до широких філософських узагальнень у зображенні історії й сучасності, гуманістичний пафос, чіткість громадянської позиції, стильове новаторство і, водночас, певну ускладненість метафор, надмір алегорій тощо. Лірика М.Вінграновського різноманітна за жанрами і віршовими формами. Це класичні сонет і елегія, медитація, навіть романс і станси. Є в нього зразки японського хоку, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним дистихом. Але переважно він творить власну ліричну форму, основа якої - народописна традиція ї досвід сучасної лірики. М.Вінграновський активно працював і в прозі. Повісті "Сіроманець" (1977), "У глибині дощів" (1979), "Літо на Десні" (1983), оповідання "Гусенятко"(1978), "Низенько пов'язана" (1985) та інші позначені тими ж рисами, що й поезія : високою духовністю, широким спектром емоцій. Багатоплановість образів, елементи казковості, фантастики, гумор дозволяють М.Вінграновському творити дивний, прекрасний світ, у якому живуть і співпрацюють людина і одухотворена природа. .

На Кам’яному острові Пилип привів їх до Кам’яного острова, де їх зустрів Василь Байлемів. На острові також були хлопці з Воронівки, що нещодавно пішли козакувати та рудий Мацик. Після вечері та розпитів у хлопців що і як там дома вони заснули. Вночі Грицик встав і побачив, що собака пливе на острів і гукнув її до себе, та коли вона підійшла то був здоровезний вовк. Гриць зойкнув. Це був Тишкевич! На крик прибігли козаки і у вовкові впізнали Барвінка, який урятував Мацика і був вовком Швайки. Далі почали розмірковувати хто ж це обкрадає козаків. Санько сказав, що в одному з них впізнав Тишкевича. Далі Швайка сказав, що є погана новина на землі Воронівки напали татари. Санько каже Швайці, що напевно щось сталося з Демко та Тарасівкою. Самі на острові Козаки вирішили зібрати інших козаків, щоб відбити полонених у татар та розїхалися. Швайка залишив Барвінка на до хлопцям. Хлопці перевірили острів та ближче до вечора помітили два човна з трьома людьми. Один з них був Тишкевич. Тишкевич Троє висадились на острові, огледіли його і нікого не знайшли (хлопці з Барвінком сховались). Тишкевич наказав двом іншим нижче та огледіти там острів, а сам залишився. Хлопці тим часом взяли Тишкевича у полон та зв’язали йому руки. Коли ж повернулися ті двоє, сказали їм, що на острові є козаки і передали одного злодія Швайці. Ті не довго думаючи дременули з тих місць. Переказ «Джури козака Швайки» написав Гнатюк О. Допит Повернулися козаки, вони відбили десяток бранців, але Мацик і Швайко пішли проводити бранців. Тож Василь разом з іншими почали допит Тишкевича, той сказав, що його звати Семен і просив його відпустити. Вирішили дочекатися Мацика і Швайку, щоб вони вирішували хто ж він є. Та після вечері його вже не було, він стрибнув на коня і втік. Гонитва Всі схопились на коней та не знали куди скакати. Тут прискакали Мацик і Швайка. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів, а сам продовжив гонитву за Тишкевичем. За ним поскакали тільки Санько і Грицик. Швайко дізнався, що Тишкевич вже давно слугував як пану так і татарам і постійно здавав козаків. Хоч Вітрик і був найшвидший, але Тишкевич встиг доскочити до стану татар. Санькова врожба Швайка, щоб відволікти татар пускає Вітрика і коней хлопців, самі ж ховаються. Татари переслідують коней, а Іслам-бек з Тишкевичем розмірковують як далі діяти. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові.