У рукавичці жителі будинку знайшли? Варіанти відповідей: фотокартку , насіння квітів, прикраси зі шматочків цегли, лист.

ответ:У рукавичці жителі будинку знайшли фотокартку.

Объяснение:

           Ой полем киліїмським,
           То шляхом битим гординським,
           Ой там гуляв козак Голота,
           Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
           Правда, на козакові шати дорогії —
           Три семирязі лихії:
           Одна недобра, друга негожа,
           А третя й на хлів незгожа.
           А ще, правда, на козакові
           Постоли в'язові,
           А онучі китайчані —
           Щирі жіноцькі рядняні;
           Волоки шовкові —
           Удвоє жіноцькі щирі валові.
           Правда, на козакові шапка-бирка —
           Зверху дірка,
           Травою пошита,
           Вітром підбита,
           Куди віэ, туди й провіває,
           Козака молодого прохолоджає.
           То гуляє козак Голота, погуляє,
           Ні города, ні села не займає,—
           На город Килію поглядає.
           У городі Килії татарин сидить бородатий,
           По горницях походжає,
           До татарки словами промовляє:
           «Татарко, татарко!
           Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
           Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?»
           Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
           Я  тільки бачу, що ти передо мною по горницях
    похожаєш,
           А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».
           Каже: «Татарко!
           Я  те бачу: в чистім полі не орел літає,—
           То козак Голота добрим конем гуляє.
           Я  його хочу живцем у руки взяти
           Да в город Килію запродати,
           Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
           За його много червоних не лічачи брати,
           Дорогії сукна не мірячи пощитати».
           То теє промовляє,
           Дороге плаття надіває,
           Чоботи обуває,
           Шлик бархатний на свою голову надіває,
           На коня сідає,
           Безпечно за козаком Голотою ганяє.
           То козак Голота добре козацький звичай знає,—
           Ой на татарина скрива поглядає,
           Каже: «Татарине, татарине!
           На віщо ж ти важиш:
           Чи на мою ясненькую зброю,
           Чи на мого коня вороного,
           Чи на мене, козака молодого?»
           «Я,— каже,— важу на твою ясненькую зброю,
           А ще лучче на твого коня вороного,
           А ще лучче на тебе, козака молодого.
           Я  тебе хочу живцем у руки взяти,
           В город Килію запродати,
           Перед великими панами-башами вихваляти
           І много червоних не лічачи набрати,
           Дорогії сукна не мірячи пощитати».
           То козак Голота добре звичай козацький знає.
           Ой на татарина скрива поглядає.
           «Ой,— каже,— татарине, ой сідий же ти, бородатий!
           Либонь же ти на розум небагатий:
           Ще ти козака у руки не взяв,
           А вже за його й гроші пощитав.
           А ще ж ти між козаками не бував,
           Козацької каші не їдав
           І козацьких звичаїв не знаєш».
           То теє промовляв,
           На присішках став.
           Без міри пороху підсипає,
           Татарину гостинця у груди посилає:
           Ой ще козак не примірився,
           А татарин ік лихій матері з коня покотився!
           Він йому віри не донімає,
           До його прибуває,
           Келепом межи плечі гримає,
           Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
           Він тоді добре дбав,
           Чоботи татарські істягав,
           На свої козацькі ноги обував;
           Одежу істягав,
           На свої козацькі плечі надівав;
           Бархатний шлик іздіймає,
           На свою козацьку голову надіває;
           Коня татарського за поводи взяв,
           У город Січі припав,
           Там собі п'є-гуляє,
           Поле киліїмське хвалить-вихваляє:
           «0й поле киліїмське!
           Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
           Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
           Дай же, боже, щоб козаки пили да гуляли,
           Хороші мислі мали,
           Од мене більшу добичу брали
           І неприятеля під нозі топтали!»
           Слава не вмре, не поляже
           Од нині до віка!
           Даруй, боже, на многі літа!

Ці слова Ліни Костенко засвідчують велич Т. Шевченка –

Поета, Художника й Пророка, який, простуючи крізь століття й

сьогодення стає учасником і співучасником наших патріотичних

діянь. Ось уже півтора сторіччя творчість Т. Шевченка залишається

одним із провідних культуро-творчих чинників духовного життя

України. Звернення до Т. Шевченка завжди актуальні для

українського суспільства. П. Куліш зазначає, що творчість

Т. Шевченка запалила те поетичне світло, при якім стало видно по

всій Україні, куди кожен мусить простувати.

Т. Шевченко виріс у патріархальній сім’ї, де любов до Бога

була неодмінною умовою життя. Перші відомості про церкву, про

вчення Христа, про християнську мораль Т. Шевченко одержав від

дуже релігійного батька, який удома по неділях і святах часто

вголос читав Святе Письмо про життя святих. Т. Шевченко

перечитував Святе Письмо раз у раз в час скрути, у похмурі дні

недолі, він припадав до нього як до цілющого джерела мудрості і

життєдайної снаги. «Новий Завіт я читаю з благоговійним

трепетом»

1

, – писав Т. Шевченко у 1850 р.

Як свідчать дослідження

2

, Т. Шевченко з дитинства добре знав

Псалтир, учився по ньому читати. Дуже добре знав Біблію, а у роки

заслання вона була для нього майже єдиною книгою. Коли він

служив у дяка, йому часто доводилося читати молитви над

померлими, відбувати церковні богослужіння. У «Щоденнику»

Объяснение: