Твір-мініатюра на тему : хто не бореться, той раб

Хто не бореться,той раб! боротьба  - це не просто битва,не прости удари,а вміння висловити свою думку,свою позицію,вміння відстоювати свої права,навіть не фізичної сили.у 21 столітті більше присутня в характері людей   риса    байдужості,ніж патріотизму та відчуття власної гідності.саме своєю байдужістю,ми заковуємо себе в кайдани,не помічаючи цього і перетворюємо світле майбутнє на довічне покарання,каторгу,в тюрмі в яку самі себе загнали.а чому? бо не боролися,не відстоювали власні інтереси,були байдужі,чи налякані погрозами інших і бездійно сиділи на місці і чекали чогось кращого,але самі не знаючи чого,чекали,коли варто було б діяти.а потім зневірившись сподівались на інших,коли потрібно було діяти,бо будучи рабом в кайданах значно важче боротися,чим бути вільним але в заручниках власної байдужості.тому борітеся-побороте,вам бог є! боріться,бо завтра може й не настати і згасне вогонь ваш,так і не розгорівшись в просторах свободи,а хто не бореться,той раб!

Народився на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії. Навчався у Харківському реальному училищі, звідки був виключений за поширення народницьких ідей, потім вступив до Харківського університету і закінчив його. З 1881 по 1885, з 1886 по 1893 роки учителює на Харківщині, Сумщині, Катеринославщині. Деякий час працював статистом Херсонського губернського земства.

Поет, прозаїк, драматург, учений. Автор п'яти збірок віршів ("Під сільською стріхою", "Під хмарним небом", "Хвилини" та ін.), оповідань, повістей ("Серед темної ночі", "Під тихими вербами"), п'єс ("Ясні зорі", "Серед бурі", "На громадській роботі" та ін.), етнографічного збірника в трьох томах, "Словаря української мови".

Моє ставлення до героїні оповідання Б. Грінченка "Украла"

Мені важко однозначно визначити власне ставлення до Олександри, героїні оповідання Б. Грінченка "Украла". Щоб справедливо оцінити її вчинок, я спробувала сама стати на її місце і відчути все те, що відчувала ця голодна дівчинка. Вона від нестримного бажання хоч трохи поїсти вкрала у своєї подруги Пріськи шматок хліба, і її спіймали "на гарячому".

Але я не можу назвати її "злодійкою" і вимагати, як "...один великий школяр, не дуже розумний і не дуже жалісливий": "Бач, що вигадана, — красти! її треба прогнати з школи!" Переживання маленької героїні, яка "часто сидить на сухому хлібові", дуже болючі й щирі. Це свідчить про те, що вона — чесна і добра дитина, але мучиться від голоду, переживає і все ж чинить зло. Олександра ж не винувата, що у своїй сім'ї з батьком-п'яницею їй доводиться не жити, а тільки існувати! Я уявляю, як заздрила дівчинка подрузі Прісці, що завжди приносила з дому пиріжки, перепічки, коржі!

Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.

Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий.

Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».

Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».

Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».

Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»