НУЖНО Завдання виконати завтра і надіслати.1. Пантелеймон Куліш – автор першого українського…А Перекладу «Одіссеї» ГомераБ Віршованого романуВ Історичного романуГ Пригодницького романД Першого твору Нової української літератури2. «Чорна рада» за жанром цеА Історичний роман у віршахБ Пригодницько-фантастичний романВ Роман у новелахГ Роман-хроніка Д Історична повість3.У романі зображено історичні подіїА Доби КоліївщиниБ Доби Руїни В Доби пореформеного періодуГ Доби визвольної війни під проводом Б. ХмельницькогоД Античної доби4.Хто з героїв НЕ є історичною особою?А Яким СомкоБ Полковник ВасютаВ Павло ТетеряГ Іван БрюховецькийД Кирило Тур 5.На «Чорній раді» за гетьмана було обрано:А Якима СомкаБ Павла ТетерюВ Юрія ХмельницькогоГ Кирила ТураД Івана Брюховецького 6.За головний композиційний елемент-зв’язку у творі П.Куліша "Чорна рада" слугуєА Образ дороги Б Образ булавиВ Образ Божого ЧоловікаГ Образ Богдана ХмельницькогоД Образ Якима Сомка тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо – за «Чорну раду», я вже двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого як Так звертався у листі до П. Куліша…А М. КостомаровБ Г.СковородаВ І.КотляревськийГ Т.ШевченкоД Марко Вовчок8.Один із героїв «Чорної ради» звелів посадити верхи на свиню та й провезти по всьому ГадячуА ЧереваняБ Кирила ТураВ Якима СомкаД Івана Брюховецького Г Петра Шраменка9. Слова «…зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під одну булаву! Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі – і буде велика одностайна Україна» промовляєА ЧереваньБ Кирило ТурВ Михайло ШрамГ Яким Сомко Д Василь Невольник10 Який з героїв є узагальненням характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму?А ШрамБ ШраменкоВ ЧереваньГ ТетеряД Брюховецький11. історична подія стала темою роману?А Народне повстання 1768 р.Б Смерть Б. ХмельницькогоВ Переяславська угода 1654 р. Г Реформа 1861 р.Д Берестейська церковна унія 1596р.12 Образ Івана Брюховецького схарактеризовано в рядкуА курінний отаман, людина високих моральних якостейБ ідеал освіченого гетьмана, здатного об’єднати УкраїнуВ священик-полковник, представник патріотичної козацької старшиниГ владолюбний політичний авантюрист без честі й совістіД веселий і добродушний пан із козаків, ідеал гармонійного хуторянина​

1. В) Історичного роману.
2.Г) Роман-хроніка
3.Б) Доби Руїни
4.Д) Кирило Тур
5.Д) Івана Брюховецького
6.А) Образ дороги
7.Г) Т. Шевченко
8. Д) Івана Брюховецького
9.Г) Яким Сомко
10.А) Шрам
11.В) Переяславська угода
12.Г)

Поема відомого українського поета Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії України, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою Батьківщину, потрапивши у полон.

Така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. У полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або беручи участь у визвольних воєнних походах. Довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. Вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. Діти, які росли на чужині, часто забували свою Батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.

Хоча в поемі М. Вороного «Євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. Адже українці були змушені розлучатися зі своєю Батьківщиною не тільки у часи Київської Русі.

За сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну Україну нагадало Євшан-зілля, чарівна степова рослина. Нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не зі своєї волі, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про Батьківщину. Частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. Та в юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. Але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.

Закінчується поема М. Вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну Україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.

Українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їхні нащадки не завжди могли повернутися. Тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до України і побачити землю своїх предків. Довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам’ять про Батьківщину, зберегти українські традиції і мову. Я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам’ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.

    Марина Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських".
    Цитатна характеристика Софії:
  
    "Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".
    "Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
    "Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
    "... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
    "Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
    "Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
    "Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
    "Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
    "Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
    "Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
    "Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
    "Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
    "І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
    "Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"       
    "Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
    "Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
    "Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
    "Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
    "А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
    "Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)