1. Записати ім'я персонажа та його вчинки. Персонажі: Клим Джура, батьки Клима, бабуся Соля, Жук і Заєць, синьоморди. Вчинки: готує найсмачніші пиріжки, стає піддослідним кроликом, одягаються в циркові костюми, працюють у Єгипті, працює в банку, вважають банк основною базою, знає банк, як власну кишеню, вирощує квіти, вирощують мутантів, їздять на мотоциклі, несподівано для себе водить машину, гамселять один одного руками, вигадують пластикові санчата, співає пісню про байбачка, співає пісню про жовтий човен, люблять консервованих метеликів.

В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, про­аналізувати витоки його письменницького хисту.

З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років пере­пліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабу­ся, веселі Мар’яна та Люба та інші.

Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.

Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учи­тися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупини­ти. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорну­вши в кирею.

Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Ми­хайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих одно­сельчан.

Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допома­гає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.

Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б

хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлоп­чика.

Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян. Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини».