Кому протистоїть Григорій Многогрішний?

Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра».

1.Ким працював дядько Кирило, в якого жив осиротілий Климко? Цитата: Дядько Кирило був машиністом великого паровоза ФД

2. З якою метою Климко вирушив у подорож до Слов’янська?  По сіль. Цитата: "— Знаєш, що я придумав, Зульф, — збуджено сказав Климко. — Я піду по сіль. Зульфат зупинився.  — Куди?  — У Слов'янськ".

3. У чому виявилася ідея самопожертви у творі Г. Тютюнника «Климко» (Бали: 6) Напишіть СТИСЛУ порівняльну характеристику (3-4 речення) Михайлика («Гуси-лебеді летять…») і Климка («Климко»).

Ідея самопожертви виявилась у останніх днях життя ще не дуже дорослого хлопця Климка. У нього не було необхідності чи обов"язку годувати або дбати про свою вчительку Наталю Миколаївну і її маленьку донечку. Але ще сам зовсім дитина Климко вирішує, що для того щоб вижити йому потрібно піти набрати солі у далекому  і чужому місті Слов"янську, яку потім можна буде міняти на харчі. Климка ніхто не змушував рятувати під час облави незнайому йому дівчину, як ніхто не змушував кинутися на до втікачу, але така вже у нього була щира душа і чисте серце. Він віддав своє життя заради життя інших. Якщо порівнювати Климка з героєм твору Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять", то як на мене спільне у них лише те, що вони ще діти, обидва тягнуться до навчання, обидва знають біду і мають добре серце.  Але Михайлик має хоч якусь опору в своєму житті - батьків, дідуся і бабусю, а Климко зовсім один. Михайлик просто жалісливий  і добрий хлопчик, а  Климко не лише когось шкодує, але і намагається діяти - шукати вихід з складної ситуації, якийсь порятунок. Хоча обидва ці герої є просто чудовими хлопцями і вартують того, щоб ними пишалися і наслідували.  

• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».

• «Жив… відколи осиротів».

• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”».

• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…»

• «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».

• «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».

• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!»

• «…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…»

• Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…»

• Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…»

• «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть».

• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…»

• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!»

• «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима».

• «Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав»