Порівняйте образи Я.Сомка і І.Брюховецького

В образі Якима Сомка П. Куліш відобразив власний ідеал українського гетьмана: розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати в самостійну єдину державу усі роз’єднані землі країни. Герой, як і сам автор, вважає, що для цього потрібно відновити давню славу України, піднести освіту і культуру, встановити міжкласовий мир і утвердити старшинське панування.

Яким Сомко виступав проти поширення на українських землях впливу Польщі, тобто шляхетських звичаїв, і планував виступити проти гетьмана правобережної України, яка у той час знаходилася під владою Польщі. Він був впевнений, що міг розбити своїх ворогів і таких, як і він, претендентів на гетьманську булаву, тільки не хотів братнього кровопролиття. Сомко зневажав демократизм запорожців, він підтримував бунтарство міщан проти козаччини.

Ще один реальний персонаж роману — проголошений січовиками гетьманом запорізький отаман Іван Брюховецький. Його характер зображений письменником як характер певної історичної особи, його методи досягнення мети відтворені у романі з усією правдивістю. Це була підступна, хижа, владолюбна людина, політичний авантюрист без честі і совісті. Своїм фальшивим народолюбством і демагогічними обіцянками він привернув до себе усіх, на кого тільки можна було опертися для здобуття гетьманської булави.

На «чорній раді» І. Брюховецький був пишно вбраний і мав усі гетьманські клейноди, адже він був упевнений у своїй перемозі, заради якої прихилив на свій бік московських бояр. І. Брюховецький запросив до участі у раді «мужицьких виборних» та «бургомістрів од міщан», але ті, хто його добре знали, розуміли, що це тільки гра в демократію.

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ
«Слово о полку Ігоревім» — це високохудожній поетичний твір, який можна назвати й історичною поемою, і літописом однієї історичної події, і промовою, оскільки жанр цієї пам'ятки дуже складний. Однак, як би там не'було, а основними образами цього твору є образи воїнів — захисників своєї держави.
 У творі присутній тільки один жіночий образ — образ Ярославни, дружини Ігоря, який приваблює читача своєю чистотою й правдивістю. Цей образ став символом усіх руських жінок, які роками чекали своїх чоловіків-воїнів, оберігаючи для них і своїх дітей родинне вогнище. 
      Ярославна розкривається у творі тільки в чеканні. Вона чекає повернення з походу свого чоловіка і звертається поперемінно до різних сил природи. Жінці хочеться перетворитися на пташку й полетіти вслід за своїм коханим, щоб силою свого почуття вберегти його від нещастя: «Полечу, — рече, — зозулею по Дунаю! Обмочу бобровий рукав в Каялі ріці. Утру князеві криваві його рани на міцнім його тілі». 
     Жінка звертається до вітру, просячи в нього до для князя: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О вітре, вітрило! чому господине, так сильно вієш? Чому мечеш хинівські стріли на своїх легких крильцях на мого лада воїв? Чи тобі мало було горі під облаками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Пощо, господине, ти моє веселіє по кови-лю розвіяв?». 
      Потім Ярославна говорить із Дніпром, який у творі уособлює грізну стихію води: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О Дніпре-Славу-тичу! Пробив єси кам'яні гори крізь землю Половецьку. Ти леліяв єси на собі Святославові насади до війська Кобякового. Полелій, господине, мого лада до мене, аби не слала я до нього сліз на море рано!» 
   І втретє просить вона цро до ясне сонце — уособлення стихії вогню: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «Світле і пресвітле сонце, всім ти тепле і красне! Чому ж, господине, простер ти своє гаряче проміння на воїв мого лада? В полі безводнім згагою зігнув єси їм луки, тугою їм тула заткав?» 
   Таким чином, звертання Ярославни до трьох основних стихій — вітру, води й вогню — нагадує своєрідне замовляння, звертання до природної магії в бажанні змінити хід подій. Дружина Ігоря вдається до цієї магії, щоб захистити від ворога свого коханого та його дружинників, посприяти боротьбі руських воїнів проти половців. 
  Княгиня Ярославна у своєму ворожінні-плачі виступає заступницею всієї Руської землі, всіх воїнів і вірних жінок, які їх очікують. У своєму благанні за коханого вона виявляє таку вірність і відданість, що в очах співвітчизників стає таким же символом краси руської душі, як і сам князь Ігор чи Святослав. 
     Образ Ярославни — величальний гімн моральній красі жінки. Крім того, це історична особа, ім'я якої було Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Ос-момисла. Образ Ярославни в «Слові» започаткував розвиток літературного мотиву жіночності в багатьох слов'янських літературах, зокрема мотив материнства, кохання тощо. 
Крім того, до літературного опрацювання цього образу зверталися прозаїки й поети. Наприклад, усім відомий переспів «Плачу Ярославни», зроблений великим Шевченком. Відомий також цикл «Плач Ярославни», створений П. Тичиною; кілька віршів присвятив цій жінці і А. Малишко. 
    Образ Ярославни надихає й сучасних письменників на чудові рядки, адже ця руська князівна стала символом вірності й кохання, ніжності й мужності одночасно.

моя улюблена книга має назву "двері у між часся". вона фантастичного жанру. ця книга має три частини. загалом у книзі розповідається про пригоди сестри, брата і їхнього найліпшого друга. брата й сестру звати, Джейсон та Джулія, а їхнього друга, Рік. усі три частини вони потрапляють у різні виміри, або якісь пригоди. мені було гати за результатами їхніх дій. Рік був самим розумним, не дивлячись на його вік. жили вони у маленькому селі під назвою Кілмор - Ков. Книжка дуже цікава й має цікавий результат подій. раджу її прочитати