Яке Відношення має імпресіонізм до новели "Я (Романтика)" ?​

Наша доля в наших руках

Твір на тему

Надіслати Розповісти Цвірінькнути

Кажуть, що доля людини в руках самої людини. Ніхто не зможе змінити її життя, окрім неї самої. Та чи дійсно це так, чи достатньо одного лише бажання? Особисто я вважаю, що людина справді може власноруч змінювати свою долю. Перш за все кожна людина має працювати, насамперед над собою. Бо ледарювання та слабодухість призводить до занепаду, до духовної деградації особистості. Праця ж тільки вдосконалює людину, робить її кращою. Також варто пам'ятати й про те, що людина — творець свого щастя. Тільки дуже вольова й сильна особистість може кардинально змінити власне життя раз і назавжди.

З історії людству відомо безліч таких прикладів. Одним із них є життя видатного французького полководця Наполеона Бонапарта, непересічної постаті. Він походив із простої селянської сім'ї, але завдяки своїй наполегливості та витривалості цей чоловік так багато досяг. Наполеон став справді талановитим полководцем. Йому підпорядковувалось багатотисячне військо. На рахунку Наполеона Бонапарта багато перемог у війнах та походах. Таким чином, із цього випливає, що характер Наполеона змінив його долю.

Ще один приклад людської сили волі — постать Григорія Савича Сковороди. Славетний український письменник Григорій Сковорода від природи був дуже обдарованою та всебічно розвиненою особистістю. Він мав неабиякий хист до музики, співу, вивчення іноземних мов, любив писати. Проте Григорій Савич не прийняв світське життя, а обрав шлях мандрівного філософа. Так може вчинити особлива, дуже розумна та витривала людина.

Не можна також,не згадати відомого хірурга-кардіолога Миколу Амосова. У його родині всі чоловіки рано помирали, бо мали хворобу серця. А Микола Амосов завдяки своїй наполегливості, силі волі, а також заняттям спортом плідно працював, рятував життя людям, дожив аж до глибокої старості, І навіть освоїв комп'ютер.

Отже, кожен має пам'ятати, що змінити власну долю можливо. Сила волі, характер, цілеспрямованість — без цього ані кроку уперед. Лише вольова людина здатна серйозно вплинути на своє життя, змінити його на краще.

Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її “спеціальність”), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.

Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. “Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.

Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося”. М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.

Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.

Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.