Установіть відповідність між героями між героями одного й того самго твору за творчість т. Шевченка :1Трохим 2Кобзар 3Лейба 4землячок з циновими гудзиками А. Галайда Б. Настя. В. цар Г. Івась Д. Прометей​

Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.

На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.

Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.

Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».

Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.

Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.

Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.

Доброго дня, шановний Яремо!Нещодавно я дізнався про ваші героїчні вчинки і вирішив написати вам листа. Я вважаю, що ви дуже нетипова особистість і не просто рядовий учасник Коліївщини. Хоч з самого початку ви мені здались трохи закомплексованим і  приниженим, тобто з дитинства затурканим і зацькованим наймитом, та це лише доля зіграла з вами злий жарт  «багатому на лати та на дрібні сльози».. Проте ваша висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила вас вступити до табору повсталих. Спочатку ви гнались за матеріальним, що як на мене не дуже правильно. Але згодом мене вражає ваше духовне відродження, коли по при головне ви ставили мету - здобути щастя. Ви - дуже сильний характер, і по при погляди інших, я не вважаю вас месником. Ви справді маєте ніжне і любляче серце. Я найбільше ціную в вашому характері працьовитість, цілеспрямованість, доброту, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого. І я буду намагатися прагнути до вас, як до свого ідеалу.Дякую вам! З повагою, (твоє ім*я)