До ть будь ласка будь ласка будь ласка будь ласка будь ласка будь ласка​

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

Максим ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». у дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано запорозьку січ, став би чи не першим в ній. привабливо, із симпатією письменник змальовує максима в молодості. він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний. свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. дід його, запорозький козак мирон ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість. душа максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. у його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити» аж доки не став отаманом банди. безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. максим страждав від безглуздої служби-муштри. коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. горілка, до якої максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. на прикладі життя максима панас мирний показав, як служба в царській армії нівечить людські душі. всякими максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. в пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і чщка. так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. максимів хутір стає пристановищем грабіжників. морально зіпсований солдатчиною, максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. про людську подобу нагадувала лише любов максима до доньки.