Відповідь:
Нещодавно в магазині, як зазвичай, притримав двері одній юній леді, а вона прийняла це за відвертий флірт з мого боку. Я здивувався, адже це була проста буденна ввічливість, а потім задумався і вирішив, що та дівчина просто щось неправильно зрозуміла, і на певний час забув про цей трохи ніяковий випадок. Але сьогодні намагався повторити щось схоже: допомагав жіночці підняти важкі сумки до маршрутного таксі. То тут вже її здивуванню не було меж, а не моєму: вона щиро подякувала і додала, що «таких милих хлопчаків зараз ще треба пошукати, бо схожих, здається, зовсім не залишилось». З одного боку, ці слова приємно потішили мою самозакоханість і швиденько підняли і без того високу самооцінку, але з іншого боку, вони дали мені зрозуміти, що сучасне покоління забуває про колись усім знайоме слово «етикет». Тож виникає логічне запитання: чи все ж потрібний сучасним людям етикет?
Спробуємо трохи напружитись і згадати історію. Вперше правила поведінки на території України у писемному вигляді запропонував великий київський князь Володимир Мономах. Правила були досить примітивні, але влучні й актуальні. Державний муж наполягав на тому, щоб у кожній сім’ї поважали чужу працю, шанували гостя, віталися навіть з ворогом, допомагали нужденному. Зрозуміло, що це далеко не весь список корисних і потрібних настанов Володимира. Тому не дивно, що ці короткі правила допомагали кожному існувати в мирі і злагоді, знаходити задовільні компроміси. Та якщо піти трохи далі, то в дореволюційній час до етикету ставилися ще з більшою повагою. Гарні манери були невід’ємною рисою людини, яка вважала себе гідним членом тогочасного суспільства. Правила «хорошого тону» вивчалися в школах, гімназіях, більше того, з такою метою навіть створювалися спеціалізовані навчальні заклади, як-от Інститут шляхетних дівчат, або наймалися спеціальні вчителі, які мали серйозний багаж знань у цій сфері і могли передати його своєму учню. Проблеми з етикетом постали в період Радянського Союзу, але і там це питання було швидко вирішене і тоді з’явилася нова форма ввічливості, себто «радянський етикет».
Дивно, що сучасне покоління вирішило забути про загальноприйняті правила етикету. Так, дехто вважає, що зараз вони зовсім непотрібні, адже настали часи надмірної вседозволеності, кожен сам ладен вирішувати: коли і як йому потрібно себе поводити, а не наслідувати якісь дурнуваті настанови. Та я не погоджусь з таким баченням проблеми. Навпаки: ввічливість потрібна в людських стосунках, бо без неї ми просто не здатні дружньо існувати. Гарні манери — це не хвастливість і самозакоханість, а головний іб висловлення поваги до людей, які постійно тебе оточують. Кожному з нас завжди приємно бачити поруч людину, яка вміє правильно говорити і поводити себе на зустрічі, може вчасно подати руку або до підняти валізу. То чому це має виходити з моди?
Тож звертайте увагу один на одного, робіть дрібні приємності оточуючим, допомагайте тому, хто цього потребує. Згадайте про етикет і про гарні манери, навчіться робити вдалі компліменти і класти ніж з потрібного боку від своєї тарілки. Не думайте, що це зайве, думайте, що це зробить з вас достойну людину.
Пояснення:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
ІВ! Твір П. Грабовського «Справжні герої» зробити аналіз: написати тему, ідею, провідні мотиви та художні засоби твору. Дякую за відповідь.
Відповідь:
Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Пояснення: