Кінь Шептало, повертаючись до конюшні, викачався в калюжі, щоб

Щоб не виділятися серед інших.

Объяснение:

"Кінь скучив по конюху, хотів почути його голос. Він повернувся до неволі, вимазався в бруд. Адже нащо йому виділятися? Він білий кінь, але роки тяжкої праці зробили його сірим. Шептало знав, що незабаром вони порозуміються з конюхом. Він забіг до конюшні та задрімав."

Щоб не виділятися серед інших.

Объяснение:

"Кінь скучив по конюху, хотів почути його голос. Він повернувся до неволі, вимазався в бруд. Адже нащо йому виділятися? Він білий кінь, але роки тяжкої праці зробили його сірим. Шептало знав, що незабаром вони порозуміються з конюхом. Він забіг до конюшні та задрімав."

А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.

— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?

— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?

— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!

— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»

— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.

— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…

— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.

А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.

— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?

— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?

— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!

— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»

— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.

— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…

— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.