БУДЬ ЛАСКА ІВ (Зарубіжна література) Напишіть твір-мініатюру на одну з тем: “Я мислю, отже, я існую (Рене Декарт) ” або "Чи тотожні між собою поняття "шляхетність духу" і "шляхетність походження"?

ответ:Тарас Шевченко - выдающийся украинский поэт, прозаик, драматург, художник, политический и общественный деятель. Он был человеком универсальных талантов и интересов. Вся его жизнь и творчество были посвящены украинскому народу. Поэт мечтал о тех временах, когда его страна будет независимым суверенным государством, и когда в Украине будет уважаться язык, культура и история народа, тогда и люди будут счастливы.

Родился в семье крестьянина 25 февраля (9 марта по новому стилю) 1814 года в селе Моринцы в Черкасской области. Рано остался сиротой. Грамоты научился у дьяка. В 14 лет его взяли "казачком" во двор помещика П. Енгельгарда, с которым сначала переехал в Вильнюс, а потом - в Петербург. В 1832 г. Шевченко отдали "в науку" к художнику В.Ширяеву. В 1838 году при поддержке К. Брюллова, В. Жуковского, О. Венецианова, М. Вельгорського, Е. Гребенки, И. Сошенка и других Шевченко выкупили из крепостничества.

В том же году он принят в Академию искусств, которую он закончил в 1844 году. В 1843 и 1845 гг. Шевченко приезжал на Украину и работал художником в Киевской временной комиссии по вопросам рассмотрения старых актов. В феврале 1847 года Т. Шевченко утвержден на должность преподавателя рисования Киевского университета. 24 марта 1847 г. за участие в деятельности Кирилло-Мефодиевского общества и за антисамодержавные поэзии Т.Шевченко арестован и сослан в Орскую крепость Оренбургского отдельного корпуса с царской резолюцией о запрете писать и рисовать. Во время ссылки Шевченко как художник вошел в состав экспедиции, задачей которой было исследование Аральского моря.

В 1857 году усилиями друзей Т. Шевченко возвратили из ссылки и в 1858 году он прибыл в Москву, потом в Петербург. В 1859 году приехал в Украину, но находился под надзором полиции. Ему запретили постоянно проживать в Украине и вменили в обязанность переехать в столицу. Десятилетняя ссылка, болезни привели к преждевременной смерти Т. Шевченко 26 февраля (по новому стилю 10 марта) 1861 года. Похоронили его сначала на Смоленском кладбище в Петербурге, в мае 1861 года его прах перевезли на Монашескую (теперь Тарасову) гору близ Канева.

Памятник Тарасу Шевченко вблизи красного корпуса университетаТ. Шевченко начал писать стихи во второй половине 30-х годов. В 1840 году в Петербурге вышел его первый сборник поэзий "Кобзарь", в 1845 году - героически-романтическая поэма "Гайдамаки". В 1843-45 годах он написал цикл поэзий "Три года" (центральным произведением которого является "Сон"), поэму "Кавказ", послание "И мертвым и живым...", поэзии "Чигирине, Чигирине", "Большой погреб", "Стоит в селе Субботове" и др., в которых остро выступил против социально-национального угнетения украинского народа. Во время заключения писал стихи, которые со временем объединил в цикл "В каземате". В 1854-1858 годах написал русским языком повести "Музыкант", "Художник", "Несчастный", "Капитанша", "Близнята". Последними прозаическими произведениями Т. Шевченко есть повесть "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В Украине в 1858 году Т. Шевченко написал ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики. Несколько произведений Т. Шевченко этого периода опубликованы в журнале "Основа" и альманахе "Хата".

Т. Шевченко является одним из величайших мастеров украинского изобразительного искусства. Он работал в областях станковой живописи, график, монументально-декоративной росписи и скульптуры, в совершенстве владел техникой акварели, масла, офорту, рисунка карандашом и пером. Он является автором свыше тысячи художественных произведений (утрачено более 160). В 1859-1860 годах выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников, за которые получил звания академика гравировка.

Имя Тараса Шевченко известно во всем мире: во многих странах ему установленны памятники, его произведения переведены почти на все языки мира, его именем в Украине названны учебные заведения, театры, площади, улицы, города. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имени выдающегося сына украинского народа - Тараса Шевченко.

Объяснение:

Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.

На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.

Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.

Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».

Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.

Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.

Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.

Объяснение:

Обязательно абзацы