Символічним у творі М. Коцюбинського «Дорогою ціною» є образ

Символічні образи підсилюють психологізм повісті Коцюбинського "Дорогою ціною". Наприклад, автор порівнює Соломію з голодною вовчицею, а Остап порівнює себе і Соломію з щенятами, вони тікають від переслідувань з почуттям звірини. Не один раз введений образ голодного вовка. Всі ці образи та порівняння підсилюють розкриття психічного стану героїв.

Також епізод, коли Соломія вирішила відрізати своє волосся. Соломія дуже рішуча і складається враження, що їй байдуже, але це зовсім не так, і автор це підтверджує словами, у яких така деталь, як порівняння пасм волосся з мертвими гадюками свідчить, що жінці боляче... Або: Остап уже сивий дід з бородою і кудлатими бровами.  Мутними очима вдивляється в простір. Деталь мутні очі ніби свідчить про те, що часу стекло з тих пір дуже багато і події вже перед очима постають мутно. Ще автор використовує символічний образ голодного вовка. Люди дійсно були голодні, та ще їх мучив "голод" волі.

Якби не символічні образи, повість не мала такого емоційного впливу на читача, не викликала б в його душі почуття співпереживання героям, їхній нелегкій долі, їхньому непереможному бажанню отримати волю, почуватися людьми,  а не худобою панською.

Читаючи твір "Білий кінь Шептало", читач може зрозуміти, що навколишній світ коня був майже як і у людей. Зараз світ дуже жорстокий. У людини є 2 шляхи: бути як всі, але мати спокійний контакт з навколишнім світом, але є й 2 шлях бути оригінальним, але мати дуже жорстокий контакт з навколишнім світом. Кожна людина має право обрати свій шлях. Якщо людина сильна, то вона зможе бути оригінальним в жорстокому соціумі, але ж якщо людина слабка, тоді їй прийдеться стати як всі, тому що жорстокий соціум її зламає

Уайльдівські парадокси (за романом "Портрет Доріана Грея")

Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.

Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?