Потрібно продовжити речення! З червоною китайкою віками як почесть Січового Козака, несли востаннє до сирої ями художника, ... .

Не знаю як продовжити,але з червоною китайкою поховали Тараса Шевченка.

Як варіант "..художника,нашого Кобзаря)

..Почувся вистріл, Климко впав на землю...
Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала.  Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто. 

цитатна характеристика.

• проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний.

• хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа!

• що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати.

• і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати.

• теє слово всім давало то розвагу, то пораду.

• він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний.

• ей, я лиха не боюся 3 ним ночую, з ним і

• не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!

• та й сам я не люблю за панами

• бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний.

• так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці.

• все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину.

• скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі.

бертольдо про поета:

• що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі!

• ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду.

• знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу.

• срібла, золота насиплю я співцеві дорогому!

• розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він

• я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю.

• ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю.

• ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати.

• золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду.

• не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!

• та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі.

• і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця.

• за тюремний спів він мусив головою наложити.