речень Почуття, що виникають після прочитання поезії «Вогник» А. Малишка». ​

Мені дуже подобається вірш «Вогник». Одразу уявляю собі невеличку хатину, тополю біля неї і самотній вогник у вікні. У цьому тексті автор знов пише про тугу за батьками. Точніше, це навіть не туга, а світла печаль, спогад про дитин­ство, бажання повернутися в ті часи. Батьки згадують синів, яких вони виростили і відпустили у доросле життя. А ліричний герой завжди відчуває зв'язок із домом:Та де б не ходив я в датекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі і рідну хатину свою.Сум за домівкою та батьками, бажання постійно повертатися додому — це по­чуття, зрозумілі кожному. Можливо, саме тому поезії А. Малишка не залишають байдужими жодного читача, а в поєднанні з музикою — хвилюють і розчулюють майже до сліз.

Ігор миронович калинець (9 липня 1939, ходорів львівська область) — поет і прозаїк, один із чільних представників т. зв. «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в україні; політв'язень. живе і працює у львові. автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком.поетичну творчість калинець, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в урср опубліковано було лише першу — «вогонь купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій калинця — «пробуджена муза» (варшава, 1991) та «невольнича муза» ( — торонто, 1991). 1991 р. збірку вибраних поезій «тринадцять алогій» видано було також в україні. ілюстрації до збірки поезій ігоря калинця «відчинення вертепу», які були видрукувані в лондоні під назвою «поезії з україни» створив у 1969 богдан сорока. це спонукало кдб порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі.

Уста говорять: «Він навіки згинув!»

Рік написання:  1901 

Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси. 

Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці. 

Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».

Жанр: інтимна лірика.

Художні засоби:

епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя.

метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії.

порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.

риторичні

запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!».

епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!». 

символи: квіти - уособлення коханняⒶ.