зделайте те кто знает текс очень сильно

Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. 

До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін. 

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу. 

У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали". 

Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває). 

Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську. 

Людям постійно необхідно нагадувати про те, наскільки важлива для кожного з нас природа і все навколишнє середовище. Щоб зрозуміти це, потрібно просто озирнутися навколо й усвідомити, що людство вже завдало величезної шкоди екології. Велика кількість тварин, рослин, інших видів живих істот назавжди зникла з лиця землі, і виною тому людина. Здається, представники багатьох країн вже стрепенулися і почали запроваджувати закони по захисту навколишнього середовища, але в той же час прогрес диктує нам необхідність вирубувати ліси, осушувати водойми тощо. На щастя, нагадування про важливість природи назавжди зберігається для нас в літературі, в тому числі й українській. Зокрема, нагадування це міститься і в прочитаних мною творах Бориса Харчука і Євгена Гуцала.

Найбільше з усіх прочитаних мною творів двох цих автором мене вразив твір «Планетник» від Бориса Харчука. У ньому розповідається дивовижна історія того, як природа-мати нагородила хлопчика надприродними здібностями, завдяки яким він зміг налагодити власне спілкування з природою, навчитися отримувати з неї користь. Але, на превеликий жаль, використовувати свій природний дар на благо людей Планетник так і не зміг. Злі і дурні люди розцінили його здатність змінювати погоду, спілкуватися з тваринами тощо як співпраця з силами зла, з самим дияволом. Через це Планетник був змушений зникнути, він так і не зміг навчитися приносити користь людям. Борис Харчук зміг показати всім своїм читачам, яким чином природа може обдарувати людину, дати їй все, щоб він був успішним у своїй взаємодії з навколишнім середовищем і міг витягати з неї користь, не завдаючи при цьому їй шкоди. На жаль, сучасні люди поки що не слухалися завітів українського письменника і шкодять природі-матері.

Досить трепетно ​​ставився до природи й Євген Гуцало. Це відомо мені як по його біографії, так і за переліком його творів. Одним з прочитаних мною творів став «Олень Август». Так, в ньому не міститься велика кількість описів природи, але є певний натяк на те, що мати-природа людині приносить велику користь. В уяві маленького хлопчика, який мріяв зняти свій власний фільм, велику роль грали описи природи – рослин, тварин. Без них головний напевно не зміг би уявити все настільки барвисто, якби не був натхненний на це природою.

Завдяки українським письменникам ми можемо постійно переконуватися в тому, що мати-природа в усі часи відігравала важливу роль в житті людини. Звичайно, з цієї причини її потрібно берегти. Людина – невід’ємна частина природи. Втративши її, вона втратить себе і своє життя.