Тема и идея Аварійська пустеля

Цей твір я пропоную скласти так:

Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.

У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.

Объяснение:

Володи́мир Олексі́йович Підпа́лий (нар. 9 травня 1936 року — пом. 24 листопада 1973 року)— український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.

[ред.] Життєпис

Народився в селі Лазірках 13 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.

Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 року закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.

У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.

Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше —"Повесіння" у видавництві «Радянський письменник».

Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього.

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.

У 2011 році опубліковано книгу «Золоті джмелі» (ISBN 9667430332 ), яка представляє повний поетичний доробок Підпалого та спогади багатьох письменників про нього.