Схарактеризуйте поведінку хлопців, незважаючи на іхне ставлення до льохи Манюні , корови Контрибуціі, цуценяти Собакевича у творі Тореадори з Васюківки.

Маруся Чурай

"Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі..."

"Болить моя головонька від самого чола: 
Не бачила миленького ні тепер, ні вчора, 
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся, 
А як вийду за ворота, од вітру валюся. 
Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються: 
Од милого нема людей, од нелюба шлються."

Гриць Бобренко

"Коли б же я знала, маляра б найняла,
Його біле личко та й намалювала.
Карі оченятка, котрі я любила,
його русі кудрі я б позолотила."

"Грицю, Грицю, до роботи! —
В Гриця порвані чоботи...
Грицю, Грицю, до телят! —
В Гриця ніженьки болять..."

"Чом ти мене не послухав, як тобі казала:
«Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала».
Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,
Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."

"Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш."

Галя Вишняк

"Інша дівчина чорнобривая,
Та чарівниченька справедливая..."

"Котра дівчина чари добре знала, 
Вона ж того Гриця та й причарувала."

Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія  створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.

   Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас  викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть -  дівчинка Ніна і науковець Адам. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.

  Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.