Есе на тему: Мрії Шевченка ро майбутнє України

Свою Україну любіть,

Любіть її…

Т. Г. Шевченка

Кожна людина з любов’ю й трепетом згадує місце, де народилася, де минуло дитинство. Мальовничу природу України, її людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив іще змалечку, бо й сам був частинкою цього світу, згодом образ України постав у його творчості.

Поет дав себе розіп’яти за народ та Україну, як сам Христос; він карався, мучився, але не каявся, хоча знав, що може воскреснути хіба що його дух, а воскреслий дух воскресить й Україну.

…Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять лукаві…

Тарас не може спокійно дивитися на те, як пани “народ у ярма запрягли”, він помічає, як його квітуча Україна – “рай тихий” – порожніє, бо довкола свавілля, знущання, невеселі картини:

Ой три шляхи широкії до купи зійшлися,

На чужину з України брати розійшлися…

У поемі “Сон” Україну показано великомученицею, яку царі розіп’яли на хресті:

Це той Перший, що розпинав

Нашу Україну.

А Вторая доконала

Вдову сиротину.

Тарас Шевченко намагається розбудити свій народ, здатний до праці, до пісні, до боротьби. Голос потоптаної людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у прокляття – все клекоче, все скипілося в художню цілісність поетичної сровіді, від початку до кінця пройнятої вогнем найсильнішого почуття:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

Він будив приспану націю, запалював нові вогні, кидав палкі гасла до боротьби за Україну; любов до всього рідного, українського супроводжувала його й у творчості, і в повсякденному житті. Поет прекрасно знав історію України, знав причину занепаду рідного народу, знав його ворогів, тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

І хоч тяжко, але все ж таки справджується найсокровенніша надія та ння України.

Є в Україні Чернеча гора, котру знає весь світ, з якої видно весь світ. Є зелена круча над Дніпром у Каневі, освячена полум’яним “Заповітом”, що нарешті повернувся до народу з тяжкого застійного небуття, і найменша грудка цієї землі священна для кожного свідомого українця, бо це земля з могили Тараса й над нею здіймається солов’їна пісня України, як живий дух Поета.

Объяснение:

Если нужно не большое могучто-то другое придк

мать

ответ: Сюжет. Головний герой Лерой Кліві через космічну аварію опинився на незнайомій планеті без засобів до порятунку. Героя здивувало, що тварини на планеті сліпі та глухі, вони спілкуються завдяки телепатії. Він робить спробу керувати своїми думками та придумує різн порятунку. Силою думки він бореться з пантерою, вовками, стерв’ятником, уявляє себе самицею пантери, змією, пташкою, кущем, трупом. Останнім зусиллям волі він змушує хижаків відступити, уявивши себе вогнем. Він став телепатом, який переміг інопланетних тварин і здивував рятувальників, що прибули йому на до х здивувало те, що на тілі Лероя Кліві не було жодного опіку, хоча він перебував в епіцентрі пожежі.

Ну а основна думка : Людина — не вбивця всього живого, бути сильним не означає знищувати тих, хто слабший. Людина майбутнього — господар не тільки своєї планети, а й далекого Космосу. Оскільки світ змінюється, Роберт Шеклі показує нам, якою має бути людина майбутнього, щоб могла вижити у боротьбі із невідомим.

       Події відбуваються в княжому теремі в 1030 р. В одному з покоїв (в галереї) сидять ченці — переписувачі книг: монах—художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, монах—переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує всією роботою. Всі чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. овгород державний, Своїх мужів і золото збирав І Ярославу в поміч поспішав. Сильвестр радить Микиті не судити князя, не пам'ятати зла і братися з молитвою за роботу, щоб не зробити помилки, щоб потім не "підчищати". На це Микита відповідає: З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її. Микита вважає винним Ярослава за даремне ув'язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин. І Новгорода воїни суворі Мечі і злато князю принесли — Веди нас, княже, битись до загину За честь і єдність руської землі!                Кінцівка: Входять Давид, Ратибор і вносять покриті чорним сукном ноші. Стурбований Ярослав питає, хто впав за Русь. Ратибор відповідає, що загинув за Русь і за князя Микита. Джема з криком кидається до мертвого юнака. Ярослав сходить із престолу і схиляє голову біля вірного свого писаря. Він клянеться новгородцям звільнити їх від данини і послати князювати до них Володимира. На честь перемоги над печенігами Ярослав вирішує побудувати храм, щоб увіковічити цю історичну подію. Сильвестр дарує книгу Ярославу, яку купив за двадцять гривень. Князь наказує виплатити ще вісімдесят, бо "не гоже нам скарби словесні дешево цінити". Він всіх закликає на пир в ім'я перемоги.