Лелеча весна дайте выдповыды будьласка з чим автор порывнюэ небо ы лелек

небо - здавалося пташиним морем , небо було блакитне та прозоре як дзеркальце

 

 

лелеки - як літаки кружляють над домівками , вертольотики ,

 

напиши автора бо я можу з иншого твору відповідь дати

 

якщо то напишіть мені будь ласка

1.недошитий рушник 2.країна недоландия 3.недоладько 4.шлях в недоландію 5.аля дізнається про недорадника  6.аля знайомиться з недопопелюшкою 7.зустріч з недорль  8.державна таємниця 9.аля дізнається з чого побудовано недоландию 10.впізнання недорадника  11.алі є недоштанько 12.аля проникаэ в зачарований будинок 13.аля читає книгу < справаномер> 14.аля пробує завершити ще раз справи 15.аля потрапляє в руки першого недорадника 16.казнь алі 17.аля в пидземеллі 18.аля чує дивну розмову 19.недороль 10 в пидземеллі 20.недопопелюшка пришла на допмогу 21.годинник не можливо полагодити 22.пошук стрілки 23.перший недорадник за гратами 24.аля не впізнає деяких друзив 25.аля повертається назад 26.аля дістає подарунок 27.аля домальовує   недорадника

наш рідний край багатий. є серед них страшні, чарівні, романтичні, захоплюючі. одна з найромантичніших українських легенд розповідає про чарівну козачку з полтавщини, яка є авторкою багатьох ліричних пісень. про­те більшість із них до цього часу вважаються народними.

який талант треба мати, щоб надати, здавалося б, звичайним словам безсмер­тя! звідки взявся такий талант у поневоленій україні? таке питання може виникнути лише у того, хто ніколи не бачив чарівної ворскли, не слухав її тихих, лагідних пісень у і веселого тьохкання солов’їв із прибережних гаїв! саме ця земля народжувала і народжує дива. одне з них – маруся чурай, донька урядника полтавського козацького полку гордія чурая. він був справжнім лицарем свого часу. як і всі козаки, вважав ганебною смерть не в бою, а деінде. тому загинув, рятуючи життя богдана хмельницького. маруся мала тонку ду­шу, кожна струна якої бриніла своєю піснею: мрійливою, сумною, про кохання, про козацьку долю і лицарську звитягу. прості людські цінності, оспівані у піс­нях, запалювали серця слухачів, які розносили це полум’я україною.

сучасні поети-піснярі стверджують, що гарну пісню можна написати лише тоді, коли переживеш якесь моральне потрясіння. можливо, це так і є, бо власна доля марусі була трагічною.

дівчина покохала молодого козака грицька бобренка. але війна розлучила

закоханих. тяжко маруся переживала розлуку. смуток і журба були такими безмежними, що вилилися із її душі піснею “віють вітри, віють буйні…” та вияви­лося, що війна – не найстрашніше лихо, ще гіршим є зрада. після війни за наказом матері гриць одружився з багатою донькою осавули. несила було марусі пережити таку ганьбу. радше хай води ворскли понесуть її далі від зради і насмішок. але не судилося дівчині втонути. іван іскра, який багато років щиро ко­хав марусю, врятував її. порятунок не приніс ні полегшення, ні спокою. ревнощі взяли гору над розумом, і чураївна отруїла зрадника. від страти її знову врятував іван, який привіз гетьманський наказ про помилування злочинниці. та найгрізніший суддя для людини – її власна совість. вона прирікає людину на довічне спокутування своїх гріхів.

марусин вік виявився коротким, але її душа жива. вона живе у виспіваних і виплаканих піснях, розповідає кожному новому поколінню про щастя і радість, про сум і журбу, про вірність і зраду. отож скільки лунатимуть її пісні, стільки й житиме її душа. збережімо пісню – душу марусі чурай!