24) Коли вперше була опублікована повість «Чайка ДжонатанЛівінгстон»? *​

1970

Объяснение:

Повість була вперше опублікована в 1970 році

Основні дійові особи:Маруся — головна героїня твору, гарна молода дівчина;Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі;Настя — мати Марусі;Василь — хлопець–сирота, коханий Марусі;Олена Кубраківна — подруга Марусі.Наум Дрот був добрим працьовитим парубком: ніколи не пив, часто ходив до церкви. За це нагородив його бог хорошою дружиною – слухняною та хазяйновитою Настею, яку він любив усім серцем. В них довго не було дітей, але нарешті народилась дочка, Маруся. Настя та Наум були безмежно щасливі і вдячні за свою дитину. Маруся виросла дуже красивою та працьовитою дівчиною, як і її батьки. Вона була також і скромною: не ходила на вечірки, поважала старших.Одного дня Маруся все ж пішла на весілля своєї подруги, бо була дружкою. Там вона познайомилась з Петром, який був боярином на весіллі. Вони одразу закохалися і не зволили очей одне з одного, але обоє соромились заговорити. Врешті Василь насмілився і підійшов до Марусі з горіхами і запитав: "Чи чіт, чи мишка?" Маруся промовила: "Чіт!" і взяла із Василевої жмені горіхи. Подруга Марусі, Олена, розповіла їй, що Василь свитник, хазяїн, на якого він працює в місті, хоче віддати за хлопця свою дочку. Це засмутило Марусю, але після цього Василь знову підійшов до неї і натякнув, що закоханий в неї.Наступного дня Маруся та Олена пішли до міста на базар. На дорозі їх перестрів Василь і пішов до міста разом з ними, нібито для того, щоб оборонити від дикої собаки. На базарі Василь купив усе, що Марусі було потрібно і допоміг нести кошики дівчат. По дорозі назад, поки Олена ходила забирати батькові черевики від шевця, Маруся та Василь зізнались одне одному в коханні. Василь розвіяв тривоги дівчини, пояснивши, що він не збирається одружуватися з дочкою свого хазяїна. Вони домовились зустрітись ввечері на озерах.

Надеюсь

З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі "Пісню про рушник", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.

Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.

Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.

Дивіться також

Реферати про життя та творчість Андрія Малишка

Доведіть неоднозначність ідейно-художньої вартості післявоєнних збірок поезій Малишка (та інші запитання)

Біографія Андрія Малишка

Отакенна маска для справжнього чіллера

У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.

Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".

За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.

У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.

Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.