Скласти асоціативні ряди до слів Олесь, Феденько Товкайло, Матильда Петрівна, Дід Прокі. Оповідання "Дивак" Г.ТютюнникаЗа правильний ответ поставлю ів і найкращий результат!

Дум-коринь, -к-суфикс, и-закинчення, думк-це е основа слова.                   Пре-префикс, ниж-коринь,-н- суфикс, -а- закинчення, пренижн-це е основа слова.  До-преф., вир-коринь, лив-суф., -а- закинч. , довирлив-основа слова. Глыб-коринь, -ин-суфикс, -а- закинчення., глыбын-основа слова.  Об-префикс, раз- коринь, -н- суфикс, им-закинчення. образн-основа слова. Фарб-коринь, ам-суфикс, -ы- закинчення. , фарбам-основа слова.Хочу ещё написать по слову :думки-его можно рассмотреть и как : Д- префикс,- ум-коринь, -к- суфикс, и-закинчення. А основа слова так и есть--думк.

Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Соняч­ний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).

Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображен­ням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройди­світ» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проб­лему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».