Напишіть міні-твір «Життя володаря не варте й одного рядка поета» За твором Ю. Винничука «Місце для дракона»

Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.

Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.

„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.

Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.

Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.

Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.

Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?

Объяснение:

Відповідь:Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Символи-обереги втілювались у побутових речах, їх шанували, про них складали легенди. Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.Одяг, взуття та прикраси – найнеобхідніші предмети в повсякденному житті людини. Однак вони виконували не лише практичну, але й не менш важливу символічну роль. В давніх віруваннях обереговим елементам надавали особливого значення. Зокрема це стосувалося прикрас, оздоблень і вишивки. Скажімо, коралі, каблучки, вінки, зрештою, вишивка на подолі сорочок та блуз, рукавах, комірі – не просто прикраси, а насамперед охоронне коло, яке мало убезпечити людину від злої сили. Не менш важливе значення відігравали й колір, крій та форма носіння одягу: це ж саме стосувалося взуття й прикрас. Щоб захиститись од стороннього "злого (недоброго) ока", позбутись "нечистої сили", навіювань і всіляких хвороб та напастей, людина убезпечувалася обереговими елементами.

Пояснення:

Чи варто пам"ятати минуле заради майбутнього?

         Я вважаю, що минуле варто пам'ятати заради                                                        майбутнього.

    По-перше, нам є чому навчитись у наших предків.

    Вони поступово виборювали право бути незалежними. Наш героїчний народ пережив не одну війну. І завжди українці залишалися волелюбними, нескоренними, хоробрими. У мирні періоди предки відзначалися працьовитістю, веселим гумором, співучістю, талановитістю. Усі ці добрі риси вони передають нам, і ми маємо цьому навчатись.

    По-друге, досвід минулого дасть змогу нам у майбутньому не повторяти помилок.

    Наприклад, роман-хроніка "Чорна рада" П.Куліша. Письменник змальовує один із найганебніших періодів козаччини - період Руїни, а саме обрання гетьмана. Деякі з героїв справді були патріотами, а інші, такі як І.Брюховецький, перш за все дбали за власні інтереси. Саме завдяки брехливим обіцянкам він був обраний гетьманом. Сьогодні політичні війни нагадують таку ж ситуацію: деякі політики дбають про власне збагачення, а не про добробут країни. Тому на потрібно обережно ставитись до їхніх обіцянок.

   Отже, минуле потрібно пам"ятати зараз майбутнього.

Объяснение:

(за романом "Чорна рада" П. Куліш)