В чому унікальність творчості Леоніда Глібова?

Тема: зображення давніх часів, коли людей страчували за будь-яке чаклування, та звинувачення Анни в тому, що вона з багряного листя робить мишей. Ідея: засудження тих, хто за індивідуальність, творчу думку переслідує людину, звинувачує і виносить вирок на страту. Основна думка: кожна людина, навіть якщо вона ще маленька, — то неповторна індивідуальність, особистість. І шлях кожної людини — то ще й шлях до самоствердження. Жанр: філософська поезія Художні засоби «Кольорові миші» повторення: «кажу… кажу…»; «коли…, коли…»; епітети: «розлючений сусід»; «багряне листя»; «осіннє сонце»; «голі клени»; «сірий день»; метафори: «чаклунка збила … з пуття», «кіт залив … вирок». Композиція «Кольорові миші» Події минулого (шістсот якийсь рік) переносять читача у сучасність — переслідування інквізицією (судом) індивідуальності людини, її неординарної поведінки, мислення, творчості. Експозиція: знайомство читача з давнім минулим, коли «…розважали стратами юрму…, палили відьом … і не знали до пуття наук». Зав’язка: сусід привів десятирічну Анну до суду, звинувачуючи її в тому, що вона з багряного листя виробляє кольорових мишей, і вони завдають моральної шкоди його дітям. Розвиток дії: суд над Анною. Кульмінація: напруженість Анни в очікуванні вироку. Розв’язка: з’явився кольоровий кіт, який залив, викладений на папері вирок чорнилом, що так і не був проголошений. «Кольорові миші» художній аналіз У творі йдеться про дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний «гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші», як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові». Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт. Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі.

Коли до Климка біг Зульфат,то він кричав що на них знову нападають італійці,але зараз воин вбивають всіх і все на свому шляху тоді,щоб вижити,нам треба негайно тікати. Климко дуже налякався, і вони швидко побігли до дому, де на них чекала з речами Наталя Миколаївна. Всі разом бігли полем, але раптом вони опинилися в лісі. Ідучи лісом,хлопці дивилися по сторонам і милувалися прекрасними пейзажами. Пройшовши 1 км вони побачили якусь хатинку. Підійшовиши до неї Наталя Миколаївна постукала, але ніхто не відчинив,і  позаду пролунав чийсь голос:
-Ви хто такі?Що ви тут робите?
Ми обернулися,а там стояв чоловік. Тоді Климко відповів:
-Ми,дядечку,із Донбасу,тікали від італійців!
Климко розповів про іхнє становище і що вони не знають що робити далі.
Тоді чоловік сказав
-добре!лишайтеся в мене! Я вам збудую нову хатину і будете жити тут!Тут спокійно, а ще недалеко є ферма будете за нею доглядати!
-Ми згодні!-сказали вони хором
Через 1 рік Климко і Зульфат ходили до школи, а Наталя Миколаївна влаштувалася вчителькоюу ту школу де вчилися хлопці.Всі були задоволені, а головне щасливі