Хто був головним лиходієм у творі Я.Стельмаха "Митькозавр із Юрьївки, або..." : а) дід трохим ; б) велосипедист Василь ; в) дядько Гнат ; г)сільська біблеотекарька

Відповідь: б) велосипедист Василь

Пояснення:

Трагікомедія «Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»Жанрові й стильові особливості. Ця позиція І. Карпенка-Карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «Ревізорі» М. Гоголя: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь». Саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору І. Карпенка-Карого. Звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним життя се-лянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Символічний світ Сковороди можна трактувати як культуру. Культура - це сукупність символів і загальний символ, за до яких відбувається зустріч іманентного й трансцендентного. Як Біблія вимагає символічного прочитання, так і культура повинна виявити свій істинний смисл, схований за масивом символів. Мета кожного символу Біблії - вести людину до пізнання невидимого. Перед очима людини повинна впасти завіса буквального, історичного світу й відкритися вічність. Таким чином, завдяки третьому символічному світу, невидимий світ перетворюється на видимий і стає можливим для сприйняття.Підсумком філософських і життєвих пошуків Г.С. Сковороди е розроблене ним учення про щастя. Щастя він розглядав насамперед як стан незалежності від зовнішніх умов існування й стан душевного спокою. Уся його філософія органічно пов'язана з його життям і спрямована на утвердження духовності як адекватного середовища людського існування. Ідейну позицію Г.С. Сковороди вирізняло й специфічне ставлення до соціального світу, до сучасної йому цивілізації. Він проповідував духовну активність індивіда, але це зовсім не означало його соціальну активність. Український мислитель був в опозиції до сучасної йому соціальної організації й культури. Водночас він не збирався змінювати існуючий порядок у цілому, підкоряти його певній ідеологічній системі. Для нього дорожчий автономний індивід, який розуміє, що відбувається навколо. У цьому індивідові й слід розбудовувати все те, що належить до сфери духу, тобто культуру. Мета людини - опанувати духовне багатство і таким шляхом досягти істинного щастя. Заперечення Г.С. Сковородою сучасної йому цивілізації - це неприйняття того зла, що панувало в ній, але це не втеча від реальності, а спроба формування, вирощування в собі справжньої реальності - реальності духу, що і є культурою.