Через що не подіяло приворотне зілья на Галю

баба,яка робила це зілля, була глухою і все переплутала.

Объяснение:

    Ярослав Стельмах "Митькозавр із Юрківки, або химера лісового озера".

    План до розділу III: ''Озеро. Змії люблять сіно'':
1. Сніданок.
2. Подорож до лісового озера.
3. Ненадійний місток.
4. Зустріч із Василем.
5. Відкриття літнього сезону.
6. Зруйнований курінь.
7. Змії люблять сіно.

    План до розділу IV: "Таємничий і, бр-р-р-р, - який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати":
1. Щодня до озера.
2. Подарунок від Василя.
3. Повідомлення про невідому істоту.
4. Ідея оселитися біля озера.

Сучасній людині просто необхідно мати розвинену уяву і фантазію, бути злегка романтичною. Адже з кожним днем все більше роботи, яку раніше робили люди, виконують автоматизовані роботи. Через це люди втрачають робочі місця. Роботи вміють робити майже все... Та на щастя, вони не вміють фантазувати і вигадувати щось так, як вміємо це ми, люди. А особливо, діти. Тому для всіх людей дуже важливим є наявність і постійний розвиток фантазії, уяви, креативу.
Сучасні дитячі письменники - такі як Ярослав Стельмах, Леся Воронина, Всеволод Нестайко - всі вони володіють чудовою уявою. І наділяють такими ж рисами героїв своїх творів.
Наприклад, Сергій та Митько з "Митькозавра..." повірили старшому за них Василю Трошу, що в озері дійсно живе страшна химера. Бо вони діти з грайливою уявою, вони вміють і люблять фантазувати. Їм обом хочеться, щоб "Митькозавр" існував насправді.
Клим Джура - головний герой "Засобу №7..." - той взагалі віднайшов машину часу і познайомився з іншопланетянами. Мало того, він врятував усю планету від страшного вірусу переляку.
"Тореадори з Васюківки" - Іван-Ява Рень і Павлуша Завгородній - це хлопці, які збиралися прокласти під свинарником лінію метро... У них постійно знайдеться декілька креативних ідей.
В усіх трьох вищезгаданих творах головні герої постійно щось вигадують, потрапляють у незвичайні ситуації тощо.
Все завдяки талановитим письменникам і письменницям - реальним дорослим людям, які всередині частково лишилися дітьми. За це їм і дякуємо.