Текст ''Чому хуха-моховинка мій улюблений літературний герой?'' сорри что мало даю.

       Чому Хуха-Моховинка мій улюблений літературний герой

       Гноми, лісові ельфи завжди захоплювали мене, але нещодавно я познайомилась із "легесенькими, як пушинка, м’якесенькими, як вата", хухами. Вони зайняли почесне місце серед моїх улюбленців. Особливо приваблює витончена, добра, лагідна боровинка - Хуха-Моховинка. Пухка, як мох, з довгою вовночкою, що, мов шовком, вкриває все її тільце, і може змінювати колір під ті речі, біля яких буває. Мордочка у Моховинки голенька й нагадує садову жовто-фіолетову квіточку - "братки". Зісподу вона має голенькі рожеві лапки.

       Ця тендітна істота, що прагне до справедливості, дбайливо ставиться до навколишнього середовища і нетерпляча до тих, хто шкодить природі. Хуха-Моховинка має добре серце. "Ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи". Моховинка не тримає зла і здатна вибачити тих, хто її образив.

       Мила, добра, нешкідлива, вона завжди "вболівала, коли кому була якась прикрість". Моховинка ніколи не шкодила людям, а, навпаки, дуже часто їм допомагала.

       Винахідлива, мужня, здатна на самопожертву Хуха вміє знаходити вихід із складних життєвих обставин. Нам є чому повчитися у Моховинки. Ось чому вона одна із моїх найулюбленіших персонажів.

       Тож не слід боятися маленьких, добрих та гарнесеньких лісових істот, якщо ви десь їх побачите.

Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.  По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

    щастя - найцінніший скарб, але іноді важко описати що воно означає. і також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою.

      щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. але існує багато питань.  чи завжди щастя це гроші? чи завжди щастя це душевна втіха?

          я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе   золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. як що до мене, то я - щаслива людина.  я почуваю себе саме так  коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться,  коли я слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається,  коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю),  коли немаю ніяких сумнівів,  коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються.